Иван Котовенко - Тринадцятий місяць - коментарі до роману

Дам энергию Родине больше, чем атом!»

До аварії 1986 р. на Чорнобильській АЕС Погружальський (Погужельский) безпосередньо не причетний. За підпал бібіліотеки засуджений до 10 років ув’язнення. На судовому процесі останнє слово виголосив у віршованій формі, свою промову почав словами: «Прости мне, Родина, прости, страна родная» і закінчив: «Враги культуры на свободе, в тюрьму попался только я» (Див.: Тамара Гундорова. - Атомний дискурс і Чорнобильська бібліотека, або Як зустрілися Пашковський з Бодрійяром // журнал «Кур’єр Кривбасу» // 2004, травень, № 174. - С. 149-166; Архівна кримінальна справа на Погружальського. - Київський міський суд; Євген Сверстюк. - З приводу процесу над Погружальським. - «Сучасність» // Лютий, 1965 - анонімно).

21)С. 111. Гуменюк Феодосій Максимович - художник, живописець, графік, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки художників України та Спілки художників Росії. Народ. 6 вересня 1941 р. у с. Рибчинцях Вінницької області. 1971 р. закінчив Ленінградський інститут живопису, скульптури і архітектури ім. Іллі Рєпіна, навчався у майстерні Й. Серебрянського. Викладав у ленінградських навчальних мистецьких закладах, працював на художніх комбінатах Ленінграда і Дніпропетровська (тепер - Санкт-Петербурґ і Січеслав). З 1992 р. - у м. Києві. У Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури працює з 1993 р., очолює навчально-творчу майстерню історичного живопису; з 2000 р. - професор кафедри живопису і композиції. У колі його творчих зацікавлень - події історичного минулого України, вірування, обряди, звичаї. Розроблявся 5-м відділом УКДБ СРСР по Ленінградській області, 5-м відділом УКДБ УРСР по Дніпропетровській області по справі оперативної розробки «Модерніст».

22)С. 115. Скрипник Микола Олексійович (25.01.1872-07.07.1933) - державний діяч УСРР, один із засновників Комуністичної партії (більшовистів) України. Народ. у слободі Ясинуватій Катеринославської губернії, вчився в сільському училищі слободи Барвінкове Ізюмського повіту Харківської губернії, Ізюмському реальному училищі. В автобіографії, написаній під час партійної чистки 1921 р., зокрема, вказав: «Розвивався самотужки. Початковим пунктом мого розвитку було вивчення української літератури та історії України; впливали і сімейні легенди - про предків-запорожців, про одного із прадідів, якого польські шляхтичі посадили на палю за участь у повстанні Залізняка і Гонти у XYIII-му ст. Вірша Тараса Шевченка спонукали мене читати історію взагалі, зокрема по історії України, особливо епохи визвольних змагань, війни і руїни, де я зустрівся з Чорною Радою і повстаннями класового характеру гноблених проти козацької старшини; це зміцнювало моє критичне ставлення до панування багатіїв, а разом з тим штовхнуло до читання з питань історичних та економічних. З іншого боку, збуджений тією ж українською літературою інтерес штовхнув мене зайнятися послідовно фольклором, лінґвістикою, первісною історією, антропологією, геологією, теорією розвитку космосу. Шлях мого розвитку, т. ч., був цілком відмінним від розвитку російських інтелігентів - революціонерів». 1900 р. склав іспити за реальне училище, вчився в Санкт-Петербурзькому технологічному інституті. За організацію демонстрацій відрахований з інституту і висланий до Катеринослава. З того часу займався професійною революційною діяльністю. Багато разів заарештовувався царською поліцією, сім разів перебував на засланні, у т. ч. в Якутській губернії; входив до ленінської фракції соціал-демократів, член партії більшовистів з 1917 р. Під час Жовтневого перевороту 1917 р. - член Петроградського військово-революційного комітету. У грудні 1917 р. викликаний у Харків, де став членом першого уряду Радянської України, з березня 1918 р. очолив Народний секретаріат (уряд). У квітні 1918 р. відіграв головну роль у проведенні Таганрозької наради більшовистів (Таганрог поряд з іншими територіями Області Війська Донського був приєднаний до щойно створеної УСРР, за вимогою Сталіна землі було повернуто РСФРР після того, як Народний секретаріат оголосив мобілізацію донських козаків для боротьби з німецькими і австро-угорськими військами на окупованих ними територіях України), на нараді висловився за створення незалежної від РКП(б) більшовистської партії України, був підтриманий більшістю учасників та обраний секретарем оргбюро із скликання установчого з’їзду. За вказівкою Леніна-Ульянова Скрипника усунули від участі в оргбюро, на установчому з’їзді в Москві (липень 1918 р.) він опинився в ізоляції. Був введений до складу колегії ВУЧК, обіймав посаду завідувача відділу боротьби з контрреволюцією. У січні 1919 р. знову увійшов до складу уряду УСРР на посаді народного комісара державного контролю, брав участь у боротьбі з Повстанською задніпровською дивізією отамана Зеленого, був начальником політвідділу Гомельського укріпрайону, начальником Особливого відділу південно-східного (Кавказького) фронту. Після повернення на Україну у квітні 1920 р. був призначений народним секретарем Робітничо-селянської інспекції, потім послідовно - наркомом внутрішніх справ, наркомом юстиції і генеральним прокурором. 1927-1933 рр. керував роботою народного комісаріату освіти, якому, крім навчальних закладів, підпорядковувались Академія наук і майже всі установи культури. Зробив значний внесок у розвиток української освіти, науки, культури, мови (у вересні 1928 р. затвердив новий український правопис), української книговидавничої та газетно-журнальної справи, організував масштабну допомогу в українізації освіти у місцях компактного проживання українців поза межами України (в Росії і Казахстані). У лютому 1933 р. був усунутий від роботи в наркоматі освіти і призначений заступником голови Раднаркому - головою Держплану УСРР. Фактично з цього моменту у партійній пресі було розгорнуто кампанію цькування усіх заходів, які здійснив Скрипник на посаді наркома освіти. У червні 1933 р. Скрипника було виведено зі складу політбюро ЦК КП(б)У, сталінський намісник в Україні Постишев поставив вимогу, щоб Скрипник виступив з розгорнутою критикою своїх «націоналістичних помилок». 7 липня 1933 р. Скрипник наклав на себе руки (застрелився).