Иван Котовенко - Тринадцятий місяць - коментарі до роману

9)С. 90. «Ніколай Ніколаєвіч» (жарг.) - зовнішнє спостереження від абревіатури «НН», рос. - « наружное наблюдение » (з конспектів майора Бузини О. Г.).

10)С. 94. 6-й відділ КДБ УРСР - відділ внутрішньої безпеки КДБ УРСР, займався захистом особового складу і режиму в органах КДБ УРСР від посягань зарубіжних спецслужб та антирадянських елементів; після утворення 6-го управління КДБ УРСР - 11-й відділ КДБ УРСР (з конспектів майора Бузини О. Г.).

11)С. 95. БухбіндерЙосип Шмульович - поет; народ. 25 грудня 1908 р. у м. Черняхові на Житомирщині в сім’ї стельмаха. Закінчив Київський педінститут (1935). Був на педагогічній та журналістській роботі. Пише єврейською мовою. Книги видавались мовою оригіналу, російською та також українською. Окремими виданнями вийшли збірки «Бабенко» (1930), «Командир Сизов» (1936), «Ліричні мотиви» (1940), «Останній сніг» (1964), «Дорога життя» (1966), «Між хвилями» (1970), «Ясними очима» (1975), «Тобі, мій друже» (1980), «Світлий погляд» (1981), «Близька далечінь» (1984, 1987, 1988). Член СП СРСР з 1937 р. (Див.: Письменники Радянської України // 1917-1987 // Біобібліографічний довідник // Автори-упорядники: В. К. Коваль, В. П. Павловська. - К., «Радянський письменник», 1988. - С. 98).

12)С. 103. Щербицький Володимир Васильович (17.02.1918-16.02.1990) - радянський і партійний діяч, голова Ради Міністрів УРСР (1961-1963, 1965-1972), перший секретар ЦК Компартії України (1972-1989). Двічі Герой Соціалістичної Праці (1974, 1977). Пенсіонер союзного значення. Добровільно пішов з життя у зв’язку з необхідністю участі в роботі лютневої сесії Верховної Ради УРСР (1989 р.) і вимогою мас-медіа дати відповіді на запитання, які їх цікавили (Див.: Виталий Врублевский. - Владимир Щербицкий: Правда и вымыслы // Записки помощника: воспоминания, документы, слухи, факты. - К, 1993; Максим Стріха. - «Епоха Щербицького»: спроба портрету в різних відтінках сірого. - «Критика» // 14.02.2003).

13)С. 104. Троцький Лев Давидович (Бронштейн Лейба Давидович) - політичний діяч і літератор; народ. 26.10.1879 р. у с. Янівка Єлисаветградського повіту (тепер Златопільська область) Херсонської губернії в сім’ї колоніста, орендаря великого земельного маєтку; вчився в одеському реальному училищі, виявляв непересічні художні і літературні здібності, разом з однокласниками видавав рукописний альманах, писав вірші, перекладав байки Івана Крилова українською мовою, виступав з протестом проти вчителя російської словесності, який забороняв Троцькому писати вірші українською мовою, за що відсидів кілька діб у карцері. Революційну діяльність розпочав 1897 р. у молодіжній підпільній організації у місті Миколаєві під псевдонімом «Львов», був зв’язковим між миколаївською і одеською групами. Заарештований 28.01.1898 р., відсидів два роки у тюрмах Миколаєва, Херсона, Одеси. За вироком суду висланий на поселення до Східного Сибіру. В засланні займався літературною творчістю під псевдонімом «Антид Ото». В серпні 1902 р. втік за підробленим паспортом на прізвище «Троцький», який виготовив сам, вписавши в наданий йому чистий бланк прізвище старшого наглядача одеської тюрми Троцького. На шляху із заслання виконував завдання соціал-демократичної спілки «Іскра» у Харкові, Полтаві, Києві, після чого через Відень поїхав у Лондон, де з поїзда прибув на квартиру до Леніна (Ульянова). Останній влаштував Троцькому іспит на ставлення до дискусії між Бернштейном і Каутським, після чого порекомендував зайнятися марксистською самоосвітою у гурті Засулич і Мартова. В січні 1905 р. повернувся до Києва, затим виїхав у Петербург. У грудні 1905 р. за вироком суду мав їхати на заслання до Тобольської губернії, на шляху до заслання через Київ і Львів втік у Відень. Після переїзду редакції органу Української Соціал-Демократичної Спілки газети «Правда» до Відня спільно з Іоффе взяв до рук її видання, навколо редакції організував групу літераторів. Незважаючи на намагання більшовистів взяти під свою оруду газету «Правда» шляхом призначення в її редакцію свого представника Льва Каменєва, Троцький залишився на позиціях українських соціал-демократів. 1912 р. у Відні засновав літературно-публіцистичний часопис «Боротьба», але з початком 1-ї світової війни змушений був переїхати у Париж, де працював кореспондентом газет «Кієвская Мисль» і «Наше Слово». У статтях Троцький піддавав гострій критиці більшовистів за лозунги «поразки» у світовій війні з метою розв’язання «громадянської війни», замість «диктатури пролетаріату» висунув лозунг «соціалістичної диктатури». Французька влада вислала Троцького до Іспанії, звідти він змушений був переїхати в США. З початком Лютневої буржуазно-демократичної революції намагався через Канаду виїхати в Росію, у місті Галіфакс заарештований поліцією і лише за вимогою Тимчасового уряду звільнився і приїхав до Петрограда в травні 1917 р., де вступив в організацію соціал-демократів (об’єднаних). У липні 1917 р. перейшов на платформу більшовистів, брав активну участь у підготовці Жовтневого перевороту. 23 вересня обраний головою Петроградської ради, керував Петроградським революційним комітетом при здійсненні контрреволюційного заколоту і більшовистського жовтневого перевороту. На посаді народного комісара із закордонних справ брав участь у мирних переговорах з Німеччиною у Бресті, відстоюючи всупереч інструкціям Леніна позицію «війну не вести, миру не підписувати». Затим очолив народний комісаріат шляхів сполучення, зайняв пост наркома з військових і морських справ, призначений головою Революційної військової ради. Був прихильником т. зв. «воєнного комунізму» з одержавленням профспілок, використанням у мирний час методів господарювання часів війни, знищення дрібного селянського господарювання, а також т. зв. «соціалістичного накопичення» коштом селян. Виступав проти методів управління «старої гвардії», за омолодження РКП(б), свободу дискусій. 1924-го р. видав брошуру «Наука Жовтня», у якій піддав перегляду більшовистську концепцію соціалістичної революції та диктатури пролетаріату і поклав в основу власної концепції теорію перманентної революції, виступав проти ревізії вождем більшовистів Леніним-Ульяновим вчення Карла Маркса, а саме - висунення ним помилкової тези (підтриманої Сталіним) про можливість побудови соціалізму в окремо взятій країні, тобто в капіталістичному оточенні. 07.11.1927 р. виключений з партії і засланий до Алма-Ати, 1929-го р. видалений з СРСР. За кордоном організував IY-й Інтернаціонал, який об’єднував ліві течії в комунізмі (троцькізм). Виступив з низкою статей на оборону самостійності України. Убитий аґентом НКВС Меркадером у Мехіко 1940 р. (Див.: Устинов Г. - Л. Д. Троцкий. - М., 1928; В. Невский. - Троцкий Лев Давидович. - Энциклопедический словарь Русского Библиографического Института Гранат. - М., 1930. - С. 151-159; Енциклопедія Українознавства. - Торонто, 1984. - Т. 9. - С. 3265).