Иван Котовенко - Тринадцятий місяць - коментарі до роману

29)С.62. « Їхнім керівником був Олександр Михайлов, знаменитий народоволець, родом з Путивля… » - майор Бузина не придумав викладені ним факти про народовольців у розмові з капітаном Сорокою. Вони підтверджуються історичними джерелами, також викладені в романі російського письменника-емігранта родом з Києва Марка Алданова «Джерела» (майор Бузина мав можливість знайомитись з українською і російською емігрантською літературою). В «Народній волі» були українці, росіяни, поляки, євреї, німці. Керівництво організації наполягало, щоб в разі використання бомб для вбивства царя, метальником був тільки росіянин. У групі, яку визначила С. Перовська для вчинення акції, було три росіянина і запасний - поляк Гриневицький. Тимофій Михайлов злякався і не зайняв свого визначеного місця, Рискалов невдало кинув бомбу (під час слідства він виклав усе, що знав про діяльність «Народної волі», але не врятувався від шибениці), завдання виконав Гриневицький. С. Перовська безпосередньо перебувала на місці замаху.

30)С. 62. « Наполеоніда » - назва держави, протекторату Франції, на території України, що мала бути утворена згідно з планами Наполеона І (1769-1821), імператора Франції (1804-1815). Продовжуючи традиційну французьку політику 18-го ст. щодо України (підтримка Пилипа і Григора Орликів, зв’язки з Кирилом Розумовським, оборона прав «козацької нації» у Конвенті 1795 р. тощо), Наполеон ще в часи консулату звернув увагу на українську проблему (економічні перспективи України у зв’язку з розвитком чорноморського торгу, захист України від домагань Варшавського Князівства тощо). Як самостійне політичне питання, українська проблема виникла перед Наполеоном у процесі готування до війни з Росією. За дорученням Наполеона, міністерство закордонних справ Франції підготувало ряд проектів стосовно України, які передбачали розчленування Російської імперії та відокремлення українських земель від Росії і поділ їх на три частини. Правобережна Україна (без Волині) мала повернутися до Польщі, Волинь Наполеон пообіцяв Австрії, Лівобережжя і Південь мали стати протекторатом Франції. Спроба Наполеона, відступаючи 1812 р. з Москви, пробитися на Україну, зазнала невдачі. Наполеон, врахувавши свою поразку 1812 р. та поразку шведського короля Карла ХІІ у Полтавській битві 1709 р., планував новий похід на Росію через Україну, але невдала для нього війна з Великою Британією 1815 р. не дозволила йому реалізувати ці наміри (Див.: Ш. Лесюр. - Histoire des Cosaques. - Париж, 1813; І. Борщак. - Napoleon et l’Ukraine. - Париж, 1922).

31)С. 65. Затонський Володимир Петрович (08.08.1988-29.07.1938) - радянський партійний і державний діяч. Закінчив Київський університет св. Володимира (1912), працював хіміком-лаборантом університету і викладачем фізики Київського політехнічного інституту (1912-1917); академік АН УРСР (з 1929). Член РСДРП з 1905-го р. - меншовист, після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 р. порвав з меншовистами, один з керівників київського контрреволюційного заколоту і більшовистського жовтневого перевороту (1917), в листопаді 1917 р. - голова Київського комітету РСДРП, брав участь в агресії більшовистської Росії проти УНР і захопленні Києва (січень-лютий 1918 р.), член першого українського Радянського уряду; 1918 р. - Голова ЦВК Радянської України, член Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України; 1919-1920 рр. - член Реввійськради України, Південного, Західного фронтів, 12-ї, 13-ї, 14-ї армій, голова Тимчасового Радянського уряду Східної Галичини (Галревкому), займався організацією у боротьбі проти військ Симона Петлюри галицьких військових формувань, які входили до складу Добровольчої армії генерала Денікіна і після вигнання якого з України перейшли на бік радянської влади; у березні 1921 р. за участь у ліквідації Кронштадтського повстання нагороджений орденом Червоного Прапора; нарком освіти УСРР, голова Галицького революційного комітету (1920); після громадянської війни - голова Вукоспілки (1922), нарком освіти УСРР (1923), начальник політуправління Українського військового округу (1924-1925), секретар ЦК КП(б)У (1925-1927), голова Центральної контрольної комісії КП(б)У і нарком Робітничо-селянської інспекції УСРР (1927-1933), член Політбюро ЦК КП(б)У (1925-1937). Іменем Володимира Затонського названо одну із вулиць міста Києва (тепер вулиця Михайла Донця).

1)С. 68. Атя (морд.) - батько.

2)С. 68. « Хвиля» («Волна»), «88» - кодова назва справ-формулярів групових агентурних розробок 2-го управління КДБ при РМ УРСР та УКДБ по Львівській області, реалізацію яких було здійснено у серпні 1965 р. арештами І. Світичного (Київ), А. Шевчука (Житомир), братів М. і Б. Горинів, І. Геля, М. Зваричевської, М. Осадчого (Львів), В. Мороза, О. Заливахи (Івано-Франківськ), С. Караванського (Одеса), братів І. і О. Геретів, Б. Антківа, М. Литвина, М. Чубатого (Тернопіль) та ін.