Иван Котовенко - Тринадцятий місяць - коментарі до роману

23)С. 53. Вулиця Орджонікідзе (названа на честь видатного діяча Комуністичної партії і Радянської держави Серго Орджонікідзе) - тепер вулиця Банкова (кол. Банкова, деякий час мала назви Царедарська, Треповська, 1919-1938 рр. - Комуністична).

24)С. 54. У. Б. Н. (скорочення) - український буржуазний націоналізм.

25)С. 59. Антоненко-Давидович Борис Дмитрович (за метрикою Давидов) - об’єкт справи оперативної розробки «Професор» 2-го відділу 5-го управління КДБ УРСР, централізована групова справа «Блок»; народ. 5 серпня 1899 р. у м. Ромнах на Сумщині, помер 8 травня 1984 р. у Києві. Вчився на фізико-математичному факультеті Харківського університету (1917-1918), закінчив Київський інститут народної освіти (1923). Автор драми «Лицарі абсурду» (1924), книжок оповідань, повістей і нарисів «Запорошені силуети» (1925), «Тук-тук» (1926), «Смерть» (1928), «Шкапа», «Печатка», «Землею українською» (1930), «Люди й вугілля», «Крила Артема Летючого» (1932), «Паротяг Ч-273» (1933), «Збруч» (1959), «В сім’ї вольній, новій», «Золотий кораблик» (1960), «Слово матері» (1964), роману «За ширмою» (1963), критичних есеїв про творчість Остапа Вишні (1932-1933), збірок статей «Про що і як», «В літературі і коло літератури» (1964), «Здалека й зблизька» (1969).

26)С. 59. Емський акт (Емський указ) 1876 р. - розпорядження російського імператора Олександра ІІ, спрямоване проти українського національно-культурного руху і підписане 18 травня 1876 р. у місті Емс (Німеччина). Указ адресувався міністерствам внутрішніх справ та народної освіти, а також ІІІ-му відділенню імператорської канцелярії. Видано відповідно до висновків «Особого совещания по пресечению украинофильской пропаганды», у якому брали участь міністри внутрішніх справ і освіти, обер-прокурор Синоду і начальник ІІІ-го відділення. Підставою для роботи «Особого совєщанія» стала доповідна записка голови Київської археографічної комісії Михайла Юзефовича «О так называемом украинофильском движении», який теж брав участь в «Особом совєщаніі». Указом заборонялось ввозити з-за кордону будь-які книги українською мовою, видавати українською мовою оригінальні твори і робити переклади з чужих мов, за винятком історичних пам’яток та художньої літератури з обов’язковим збереженням російської орфографії. Твори Тараса Шевченка були заборонені, Антон Чехов зумів придбати двотомний «Кобзар» під час перебування у Львові, коли 1894 р. їхав за кордон, про що повідомив у листі до своєї знайомої з Сумщини Наталії Михайлівни Линтварьової. Були заборонені сценічні вистави, тексти для нот і публічні читання українською мовою, викладання української мови в закладах освіти. Львівській газеті «Слово», як лояльній до політики царя, передбачалось надання матеріально-фінансової підтримки. За шкідливий вплив і залучення до редакції неблагонадійних авторів припинялося видання газети «Кієвскій ТєлєграфЪ» (розпорядження Михайла Юзефовича від 1 (13) червня 1876 р.), на невизначений час закривалось Київське відділення Російського географічного товариства. Місцевій адміністрації наказувалось вилучити з бібліотек книги українською мовою, попечителі навчальних округів - Харківського, Київського і Одеського - зобов’язані були подати списки викладачів з позначкою про їхню благонадійність щодо «українофільських тенденцій» (за найменших сумнівів вони мали бути замінені вихідцями з великоросійських губерній). Рекомендувалося у подальшому в ці навчальні округи призначати переважно викладачів Санкт-Петербурзького, Казанського і Оренбурзького округів. Як «невиправні» та небезпечні агітатори «з краю» мали бути вислані під таємний нагляд і з забороною в’їзду у південні губернії Російської імперії і столицю Михайло Драгоманов і Павло Чубинський.

27)С. 60. « Робочий телефон у нього був 919-97-39, домашній - 446-08-47 » - на той час у Києві були шестизначні телефонні номери, автор подає їх у такому вигляді, який вони набули після переходу на семизначну нумерацію.

28)С. 61. Перовська Софія Львівна (13.09.1853-15.04.1881) - визначна революціонерка, народниця. Революційною діяльністю почала займатися з 1970 р. 1874 р. заарештована, покарання відбувала у Шліссельбурзькій фортеці, 1878 р. виправдана. Член організації «Земля і воля» (1878), невдовзі заарештована і відправлена на заслання в Олонецьку губернію, втекла по дорозі, на нелегальному становищі займалась революційною діяльністю в Харківській і Воронезькій губерніях. Взяла участь у Воронезькому з’їзді (1879), увійшла в керівне ядро організації. Брала участь у підготовці і здійсненні замахів на російського імператора Олександра ІІ: під Москвою (листопад 1879 р.), в Одесі (весна 1880 р.), у Петербурзі (1 березня 1881 р.). Заарештована 10.03.1881 р., засуджена до страти через повішення у справі «першоберезневців». Перша жінка, страчена в Росії по політичній справі.