Улас Самчук - Темнота

Старий враз ніби одерев'янів, якогось болючого місця було враз заторкнуто, і він лиш промимрив невиразно:

— Не знаю, голубчику, не знаю. До цього дня не знаю… Якийсь буржуазний націоналізм український, алеж помилуйте! Що? Де? Коли? Я сам рускій з діда, прадіда, єдність землі російської для мене важлива справа… Правда, я пару разів висловлювався, там то там, принагідно і між іншим, що ми рускі повинні шанувати почування наших співгромадян, як шануємо свої власні, я говорив за мову українську, бо як же може бути інакше, це цілком природно, що ми не маємо права переслідувати наших співгромадян за їх мову, калічити їх душу, їх характер, переводити різні вівісекції мільйонів людей задля того тільки, що вони мають іншу від нас говірку, алеж це я говорив не в інтересах України, а в нашому російському інтересі, в інтересі якраз єдности, добра, порядку. Я вважав і вважаю тепер, що ми могли б жити спільно, як живуть англосаксонські народи, як живуть народи Швайцарії, але передумовою для того конечний чесний, порядний, законний між нами контакт і поділ, а не якесь постійне обдурювання, перекручування дійсности, беззаконний грабунок, насильство над найелементарнішими святощами життя людей… Ні, ні! Коли так — хай засилають. Що ж! Я переконаний, що я за чесне діло несу свій хрест, і майбутність мене не осудить… А інших гріхів не маю за собою, — закінчив старий. І враз йому прийшла одна мисль, і він поспішив з нею: — Та коли нашою країною управляє людина крови отієї косоокої княгині, мабуть, воно інакше і бути не може. Мабуть це наше приречення. Мабуть ніколи нам не побачити світла свободи над нашою, гідною свободи, землею, — закінчив він свою думку.

Коли від'їжджали, Вяземська казала:

— Маєте коні, накормила їх… Що там патякала та стара кальоша? Прикажіть, хай поменше спить, а більше Богу молиться. Професор найшовся…

Андрій і Людмила нічого не відповіли, сіли на коней і швидко від'їхали…

Простора, шальована кедриною, з трьома великими на південь вікнами, світлиця, що її вся права стіна заложена книгами — улюблене Андрієве місце цього дому і кожну вільну хвилину він тут охоче перебуває.

Одинадцята година вечора. Андрій сидить вигідно у фотелі під лямпою, на колінах розкритий том споминів Амундсена, але його очі дивляться кудись у темряву, його голова наповнена думами, далекими від змісту книги.

Усе наново і наново те саме передумує… Події останніх років, а особливо останніх місяців змушують його до того. Усе бачене там на рідній землі, листи Ольги, замітка про смерть Бича, наглий виклик його сюди — все це ланцюг явищ, що наповняє Андрія великою турботою. Він також уже знає, чого викликали Ольгу і що її питали. Знає, чого Ольга така смертельно збентежена. І розуміє надривну, розпачливу поведінку Ірини. І на цьому тлі само його власне існування поставлене під знак запитання.

Обдумує весь той комплекс, що ім'я йому революція, бо саме у зв'язку з цілістю він може виробити собі правила поведінки. Він нагадує акробата, що йде по линві через Ніяґарський водоспад, і що свою увагу мусить винятково зосередити в певному напрямку, бо один лише неправильний порух може потягнути за собою падіння в безодню.

Він, до речі, вже давно збагнув і усвідомив, що період, так би мовити, ідеалістичного вияву революції давно за плечима. Великі майстрі цієї справи, усі без винятків, плянуючи цей ґрандіозний експеримент, були переконані, що перехід життя від блискучих теорій до блискучої дійсности відбудеться значно простіше і значно безболізніше. Життя не виправдало їх, чисто людських, сподівань. Воно має, крім людських, свої власні закони й міркування. Почався величезний спротив… Посипались невдачі… Нарешті загроза повного страйку. До справи вмішалась сама смерть. Багато з майстрів почало відступати, ще більше каятись. Але знайшлися і такі, що рішили розтяти той Гордіїв узол одним, так би мовити, помахом меча. Не оглядатися ні на що, а робити своє діло.

— висловився з приводу цього ліричний поет і філософ Павло Тичина.

Перш за все з революційного корабля, що загрожував потонути, спішно почали викидати безліч зайвого балясту, що його понавидумували гарячі революційні голови. Геть усі гуманні теорії і сентименти! Геть самих «вічних революціонерів» і всіх мрійників! Ніяких тих вигадок про якусь «свобідну волю людини». Геть «нові» методи виховання! Ніяких «свобідних кохань», ніяких «національних питань». Концентрація на одному: одно завдання, один зміст, один стиль. Колективізація! Повне позбавлення всякої приватної власности.