Олександр Соколовський - Богун

— Ото ж воно й є. Про чвару його з Чаплинським чули?

— Це про Суботів? Та чули, вже й чути обридло! — сердито махнув рукою Кривоносий.

— Тут і під Вінницею таких сварок — хоч греблю гати, — додав Зайда.

— Буває й з маленької хмари великий грім. Та, врешті, чвара з Чаплинським — тепер уже річ другорядна…

А чули ви, товариство, що гетьман коронний звелів був скарати Богдана на горло?

— Та невже?

— За що ж?

— За чвару з Чаплинським? Та Богдан же неабиякий опришок — сотник козацький!..

— Писар усього війська Запорозького!..

— Та Богдан же від самого короля привілей мав!

Богун почав був одповідати, аж раптом надворі загавкав собака.

Кривоносий схопився за шаблю, хазяїн мавп пересунув люльку з правого кутка рота в лівий, дід Панас подививсь на Максима, що трохи зблід.

Тільки Богун і Зайда нічим не виявили занепокоєння.

Зайда прочинив двері, поздоровкався з кимсь у сінях, сказав «почекай» і почав виносити з запілля чоботи в добре поперев’язуваних сирицею юках.

Всі стежили мовчки.

Богун запалив люльку, пройшовсь до дверей, повернувся й раптом нахиливсь до чобіт.

— Ану, показуй свою роботу…

Зайда взяв пару чобіт за передки, голосно ляпнув чобіт об чобіт, для чогось подув на них і подав Богунові.

Той помацав і обдививсь уважно.

— Добрі. Служитимуть, поки в панів добудемо…

Зайда задоволено хмикнув.

Богун допоміг йому носити, й через півгодини роботу було скінчено.

Надворі почулося тупотіння копит і стихло.

Богун умостився зручніше на лаві й почав оповідати:

— І були б таки скарали на горло Богдана… Не подивилися б, що вірно служив і проливав свою кров за Річ Посполиту… Не подивилися б, що сам король відзначив Хмельницького помінж козаками… Так уже все склалося…

Ото як утік Богдан зі склепу Чаплинського, довідалися ледве не того ж дня, що в степу з’явились татари… Вирушив із Чигирина сам староста Конецьпольський, а з ним полковник Кричевський. А ж ось повідомили Конецьпольського, що Хмельницький у Крилові бунтує на ярмарку козаків. Брехали, певно, бо не такий Богдан, щоб на тонку прясти… Звелів тоді староста вхопити Богдана й доручив вартувати Кричевському, а сам якнайшвидше сповістив, гетьмана. Але в той же день, як прийшов наказ від Потоцького, — Богдан зник… Не встеріг Кричевський…

— Щ ось воно не так, матері його ковінька, не такий полковник Кричевський, щоб не встерегти.

— Хмельницького встережеш! — зауважив хазяїн мавп.

— Чи не встеріг, чи не стеріг, однаково — шукай вітру в полі… Бачиш, Максиме, — звернувся Богун до Кривоносого, — от і приятелювання з ляхом на щось придалося…

— Кажи краще, що там на Січі! — з досадою перепинив Кривоносий.

— На Низу зараз козаків обмаль. Але на одну звістку про втечу Хмельницького вже подалося на Січ чимало… На весну, гадаю, можна буде стягнути кілька тисяч…

Але проти коронного війська це дуже мало… Велика надія на реєстрових: дехто з старшини…

— Геть старшину! Запроданці лядські! — блиснув очима Кривоносий.

— Зрадники!..

— Ой, не кажіть: є серед них такі, що зразу ж приєднаються до повстання… Але й цього буде замало…

— Та що ти, Іване: «Замало та замало»! Та на одну лише звістку, що вирушили січовики, встане ввесь люд християнський! — захвилювавсь одноокий стрілець, що досі сидів мовчки.

— Такого червоного півня запустимо, що аж чортам завадить…

— Так-то воно так, діду Панасе, але з вилами та косами проти регулярного війська не дуже-то багато зробиш.

— Знайдуться й шаблі, й мушкети… Думаєш, мало їх у поспільства приховано?..

— Та он у Зайди є деякі підрахунки: це ж крапля в морі… До речі, діду, ви ж недавно з Лубенщини: скільки тепер у Яреми війська?

— Та, мабуть, тисяч до шести набереться: драгунії — полк, рейтарії важкої — полк, піхоти німецької щось півтори тисячі… Знов же армата, матері їх ковінька… Не менше як шість тисяч.

— От бачите: один Ярема, коли вчасно вирушить проти низовиків, може їх подолати.

— Та ти злякався його, рудого собаки, чи що? — аж скипів Кривоносий.

Богун здивовано посміхнувся.

Максим глянув на нього, на Кривоносого, на діда, на Зайду: хіба ж може, мовляв, Богун кого-небудь боятися?..

— Вовка боятись — у ліс не ходити… А от що б ви товариство, сказали про спілку з татарами?..

— З невірою?..

— Геть татарву!..

— Не інакше як старшина крутить.

— Та воно й мені так здавалось— Але для першого початку татари можуть бути для нас дуже корисні… Тільки для першого початку.