Олександр Соколовський - Богун

— Ач, матері його ковінька, як закручує! — штовхнув старий кобзар хлопця. — Слухай, Максиме, та вчись…

— А де ж то сліпа собі гулю набила? — запитав чийсь веселий голос із натовпу.

Кремезний гірко похитав головою:

— Ой, не питайте, хрещені, не питайте: краще про свої лоби добре дбайте!.. Забилася сліпа мавпа, забилася, бо в панському костьолі молилася!.. Було колись у сліпої мавпеня, та вбило його на палю зле паненя… От і просила сліпа панського бога: чи не дасть хоч на старість другого…

— Га-га-га!.. Го-го-го! — аж струсонувся від реготу натовп.

— І не гріх тобі, чоловіче, отаке казна-що верзти? — випростався на возі старий кобзар. — Бачу, ти вже чоловік літній, та й здоров’я тобі не бракує… Личило б тобі краще в якогось дідича на грунтах сидіти, ніж отак-о по ярмарках тинятися…

— А як же з мавпами, діду? Покинути їх напризволяще; чи що?.. Гей, мавпи мої бідолашні! — крикнув Кремезний, звертаючись скоріше до юрби, ніж до мавп. — Чи покинути мені вас тута, а самому на Січ майнути, чи від дати вас панові рандареві навіки: хай бере й вас, як забрав уже ваші ниви, ставки й ріки? Чи, може, ще трохи побути з вами: чи не дамо собі якось ради з панами?..

Якийсь невловимий рух пройшов натовпом.

— Ну-ну! — шепотіли й поблизу, і далі. — І не боїться ж, дивись ти, про таке запитати…

Мавпи стояли похнюпившись.

— Не поки дайте ї х, дядьку, не залишайте! — задзвенів десь аж із-за возів веселий насмішкуватий голос. — Може й з мавп колись люди будуть…

— Будуть, будуть! — залунало в юрбі.

Чийсь мідяк брязнув, упавши в мавпину миску. За ним упав другий, третій, десятий… Не бракувало й срібних монет, а високий сизоусий січовик у старому кожусі кинув навіть червоного.

За кілька хвилин миска була повна доверху.

Кремезний дядько діловито витягнув з великої торби меншу, з грубшого полотна, й висип%в у неї гроші.

Потім зняв шапку, вклонився на всі чотири сторони, взяв видючу мавпу за лапу й знов закричав голосно й різко:

— Гей, хрещені! Мавпам дорогу, мавпам! Нещасним мавпам!

Він одійшов ще зовсім недалеко, коли до воза, де сиділи Максим і дід, підбіг сліпий на одно око старець.

Він щось сказав потихеньку дідові, й той зараз же нахилився до хлопця.

— Жовніри, Максиме, матері їх ковінька: біжи віднеси свитки й шапки для мавп. Хай повертає сюди. та не зразу, — хай трошки зажде…

Ледве Максим зник у юрбі, як з протилежного боку з’явилися кілька жовнірів.

— Де він, лайдак?

— Де той, що з мавпами?..

— Ей ти, бидло, де він? — звернувся рудий, одягнений мов сиворакша жовнір до якогось похмурого дядька.

— Той, пане, що з мавпами?

— Ну?..

— Зараз тута був…

— Куди пішов?..

— А хіба він, пане, пішов?..

— Д о дябла!.. Де він подівся, тисяча чортів і одна відьма!..

— Ой, паночку, та він же тільки що… з мавпами…

— Нагаями його! — закричав нетерпляче рудий жовнір.

— Пішов, пане, здається, в той бік, — показав дядько пужалном туди звідки з’явилися жовніри.

— Брешеш, лайдак! Беріть його! — закричав рудий.

Але дядько з надзвичайною спритністю вже одскочив до ближчого воза. Через мить шапка його майнула десь коло вірменської ятки й зникла.

Жовніри пішли далі.

Через п’ять хвилин Максим підійшов до діда, ведучи з собою якусь непевну істоту, що зростом нагадувала підлітка: хлоп’яча свитка обвисла на ній, як на тичині, шапка закривала їй не тільки очі, а й ніс. Шия її була обмотана не то хусткою, не то ганчіркою.

Таку ж саму істоту трохи згодом привів і старець, сліпий на одно око.

— Клади на возгу укрий рядном та давай починати, — сказав дід.

Максим подав дідові бандуру, підсунув йому якогось мішка, дід умостився зручніше й почав перебирати струни.

Пальці все швидше й міцніше перебігали по струнах.

Гомін в юрбі почав завмирати, дехто підходив ближче, щоб краще почути.

Дід почав стиха, але дедалі все більше підносив голос: помітно було, що кобзар розраховує на якнайбільшу аудиторію:

Дід схилив голову, заплющив очі, знову розплющив, глянув на слухачів, на Максима.

Той сидів коло мавп нерухомо.

Натовп немов завмер. Здавалося, що дід якраз саме й є той козак сивесенький, про якого співає, і що навколо не ярмарок, а безмежний степ.