Валентин Чемерис - Ольвія

Як усе було готово і Боспор вперше на людській пам'яті мостом скорено, війська рушили по знаменитій царській дорозі, що вела із Суз до Боспору. Це була одна з найкращих доріг Дарієвого царства — із зручними стоянками, постоялими дворами, і прокладена вона була по населеній і безпечній країні. І пішли завойовувати саків за Істром десятки тисяч кінного і пішого війська, не рахуючи численних обозів, гурти худоби, слуг, рабів тощо. Збуджене військо йшло, як на свято, — з піснями, галасом, сміхом. Наче не на війну зібралися, а на прогулянку. Та й до того ж на вельми приємну. А про те, що на війні ще й убивають, ніхто не думав, бо кожен був переконаний: якщо і вб'ють, то когось. Когось, а не мене. Тому й веселість хлюпала через край, десятки й десятки тисяч вчорашнього мирного люду різноплемінного, і постійна армія персів, що складала ядро орди, йшли і їхали, як на розвагу, упевнені, що й увесь похід буде легкою розвагою, а далеких скіфів за Істром вони зметуть на своєму шляху, як вітер змітає торішнє листя. І навіть коні іржали, здавалось, весело, а тяглова обозна худоба ревла гучніше од звичайного, і погоничі покрикували на неї дружно та пребадьоро.

В Каппадокії війська залишили царську дорогу і повернули до Халкедону. І коли голова колони нарешті вийшла до голубих вод Боспору, то хвіст її все ще тягнувся долиною і зникав за обрієм — таке військо зібрав цар царів!

Прибувши до Боспору, перський владика велів поставити на березі стовпи з білого мармуру з викарбуваними на них іменами всіх народів і племен, які він привів із собою. Оглядинами ж нового мосту цар залишився задоволений, а його будівничого, майстра-мостовика Мандрокла, — щедро й по-царському нагородив. На радощах, що він так догодив царю царів, Мандрокл замовив відомому художнику чималу картину, забажавши, щоб на ній був зображений його міст через Боспор, і щоб на високій кручі над Боспором сидів на похідному троні сам Дарій, а внизу, через міст, щоб йшли і йшли його непереможні війська… «Так і намалюй, — торохтів він художнику, від збудження аж танцюючи на місці, — щоб війська йшли, йшли і йшли…»

Дарій і справді сидів тоді на похідному троні, і трон його стояв неподалік пурпурового шатра на високій кручі. І звідти, з кручі, картина, що простилалась перед царськими очима, була вражаючою, мальовничою і грізною. Дарій любив такі картини, любив дивитися, як неоглядною далиною, спалахуючи на сонці наконечниками списів (ліс і ліс наконечників!), йдуть і йдуть його війська покоряти чужі народи. Такі картини приносили йому найбільшу втіху і відчуття власної величі та винятковості у порівнянні з усіма простими смертними, котрі йшли там, внизу, в похідних колонах. В такі хвилини він відчував себе рівним богові, ба, навіть богом, котрий з небесної високості дивиться на ту комашню, що копошиться внизу і називається якимись там людьми — мізерними і невинятковими. І те відчуття, що він бог, а не простий чоловік, так у ньому вкорінилося, що владика проголосив себе сином богині Нейт, і вірив тому сам, і вірили тому всі різномовні і різноплемінні піддані його царства.

Отож він сидів, як бог, на кручі, а внизу безконечною змією повзло на міст його військо і вигуками радості й захоплення вітало його — живого бога на землі. І голубіли внизу тихі води Боспору, і лагідно сяяло сонце, золотом відливали кручі, і було врочисто на душі в бога-царя, і здавалося, що й перемога буде такою ж сонячною і радісною, як цей день, коли він прийшов до Боспору.

Він пригадав свою давню розмову з дружиною своєю, велемудрою Атоссою.

«Цар! (Свого величного мужа навіть на подружньому ложі Атосса величала не інакше, як царем.) Ти не покорив ще жодного народу і не збагатив Перської держави. (Тоді, на початку його царювання, це було й справді так, і тільки вона — одна-єдина у світі — могла йому про це прямо сказати). Людині молодій, як ти, володарю великих скарбів, треба прославити себе великими подвигами, щоб перси знали, що над ними панує муж! Це тобі буде удвічі вигідно: перси будуть знати, що на чолі їх стоїть муж, а займаючись війною, вони не матимуть дозвілля, щоб поставати проти тебе…»

(О, вона мудра, його жона і дочка царя Кіра! Вміє бачити багато, і погляд її проникає в суть речей глибше, аніж вміють бачити прості жінки!)

І він, пригадує, відповів своїй мудрій жоні так:

«Все, що ти говориш, я і сам думаю звершити. Адже я збираюсь перекинути міст з одного материка на інший і йти на скіфів».

Цими словами він ще тоді зарахував свій майбутній похід на скіфів до розряду подвигів своїх великих…