Валентин Чемерис - Ольвія

— Так, брате, мій царю, ти вдруге ходив на саків за Согд і покорив їх, — з легким, але шанобливим поклоном відповів Артабан, брат його. — Саки вдруге підкорилися тобі, царю царів. Але на диво легко вони підкорилися тобі. Чи не затівають саки яку хитрість проти Персиди?

— Хто і що проти мого царства затіває, мені краще знати! — вже не стримуючи гніву, відповів Дарій. — Саки покорилися мені зброєю і землею. Разом із племенами каспіїв, що біля моря, саки складають тепер п'ятнадцяту сатрапію мого царства і щорічно платять мені 250 талантів срібла. Ось так я покорю і саків, які кочують між Істром і Борисфеном.

Що він тоді знав про саків з берегів Істру і Борисфену? Нічого. Але здогадувався, що вони такі ж відважні і войовничі, як і брати їхні саки з-за Согду. І підкорити їх буде нелегко. Але легких перемог він не шукає. Легка перемога хай дістається слабакам, таким, як Артабан. А для нього чим важчою є перемога, тим вона славетніша, тим більшу втіху йому дає і славу царству та війську його. Він мусить іти на скіфів, вони багаті, і табуни їхні нелічені. Хто, як не вони, саки з берегів Борисфену, приходили колись шарпати Мідію? І, кажуть, вони знову збираються в похід проти Мідії? От він і мусить першим навести підступному племені удар. Такий удар, щоб за Мідію вони й думати забули!

А вголос сказав:

— Як я вирішив, так і буде. Куди я зібрався йти походом, туди й піду. І більше не бажаю з тобою говорити, чи йти мені на скіфів, чи не йти. За мною підуть усі перські мужі, і перський спис пролетить через усю землю скіфів-саків з берегів Борисфену. А ти, брате, сину батька мого Віштаспа, лишайся вдома і ніжся під боком у своєї жони на подружньому ложі!

Йти йому на скіфів чи не йти?

У Яснах сказано (фаргард 53, вірш 8):

«Добрий правитель понесе смерть і знищення у табір ворога і, таким чином, завоює мир для радісних поселень».

Це голос самого Ахурамазди, і він йому говорить через Гати священної Ясни: «Йди на скіфів, я з тобою, цар. Йди на скіфів, неси їм смерть і знищення, щоб у Персії був мир». Це повеління Ахурамазди, і він його виконає. І всі, кому він скаже, підуть за ним.

Загадкова країна Вершників з Луками починалася по той бік Босфору Фракійського, за далекою звідси рікою Істром, і шлях до неї із столиці Персії Суз прослався неблизький. Але сказано ж бо: немає у цьому світі такого краю, куди б не долетів спис перського мужа! Якщо того, звісно, забажає цар царів.

А цар царів забаг, і над безмежними просторами ахеменідської держави вже запахло війною — заіржали бойові коні, мурашвою заметушився люд, який вже завтра мав стати царськими воїнами — покорителями чужих земель. Військо збиралося по всіх сатрапіях. Численні народи і племена, які населяли державу Ахеменідів, під загрозами найтяжчих кар зобов'язані були по першому повелінню владики слати в столицю Персії свої загони. І невдовзі під Сузами зійшлось чимало озброєного люду — десятки тисяч. Але все те різномасне і різноплемінне військо (у кожного народу своя тактика і своє озброєння), хоч і велике кількісно, та не завжди бувало надійним. Підкорені персами народи посилали іноді таких воїнів, котрих доводилось гнати у бій батогами…

Інша річ — перси, єдинокровці свого царя. З них набиралася ударна сила Дарієвого війська — кіннота (до неї ще також брали мідійців і бактрійців, як найбільш надійних після персів), загони бойових колісниць, піхота. З п'ятдесяти мільйонів, які населяли державу Ахеменідів, персів було десь близько мільйона. Дорослих — біля ста двадцяти тисяч. І всі вони — без винятку — були воїнами, і тільки вони в походах вели вперед. Недарма ж Дарій називав Персію народом-військом, країною, багатою на «добрих мужів і добрих коней». В його численних ордах перси були найбільш надійними, стійкими, навченими, добре загартованими і найхоробрішими воїнами — на таких і трималася воєнна міць Ахеменідів. Із персів набиралась і особиста гвардія царя, так звані «безсмертні». Десять тисяч гвардійців — вдатних зростом та військовою кметою, — це десять тисяч найвідбірніших і найхоробріших воїнів Персії, кожен з яких у бою вартий десяти. А називали їх «безсмертними» тому, що на місце кожного вбитого (чи померлого) гвардійці негайно вибирали іншого — змінника, — і гвардія царя з року в рік мала одну й ту ж численність — десять тисяч. Ніби була безсмертною. Перша ж тисяча «безсмертних» набиралася тільки із представників перської знаті і була на особливому становищі. Керував нею один з найвпливовіших сановників держави — хазарапат — тисяцький. Свою гвардію, своїх «безсмертних» Дарій беріг і тримав її тільки при собі, як на війні, так і у мирні дні.