Валентин Чемерис - Ольвія

І ось все завирувало і заметушилося.

У двадцять сатрапій, на які було поділено царство, міняючи найпрудкіших коней, вже полетіли двадцять вісників, несучи хшатрапаванам — хранителям царства, як називалися на давньоперський лад правителі сатрапій, — високе царське повеління: одним збирати сухопутні війська, іншим — флот, третім негайно розпочати будівництво мосту через Боспор, а четвертим — іонійцям — велено було на трієрах йти протокою в Понт, переплисти його, прямуючи до гирла ріки Істр, піднятися по ньому на два дні плавання від моря й очікувати там сухопутне військо з обозами. А очікуючи військо, часу задарма не гаяти, а збудувати міст на «шиї» ріки, де Істр ділиться на два гирла. Слухняних виконавців царського повеління чекає слава і милість володаря всього сущого на землі і світле царство Ахурамазди на тому світі; непокірні ж чи нерадиві знайдуть смерть свою на вістрі перського списа і навічно будуть повержені в темну обитель злого духа Ангро-Манью! Слава царю царів, найвеличнішому з найвеличніших Ахеменідів, рівного якому немає у всьому світі!

Так на всіх велелюдних місцях царства під ревисько труб кричали царські огласники з мідними горлянками…

І коли люд заворушився і почав збиратися по всіх провінціях Персії й інших підлеглих йому країнах, племенах і народах, до царя прийшов один знатний перс і, впавши на коліна перед царем царів, попрохав лишити йому сина.

— У мене три сини, — благав він Дарія, — і всі троє мусять іти з тобою у далекий похід на саків. О великий царю, візьми собі двох синів, а хоч найменшого залиш мені, аби він утішив мене на старості.

Спалахнув цар царів, позеленів на виду і сказав:

— Гаразд! Я залишу тобі всіх твоїх трьох синів!

І велів трьом синам знатного перса відрубати голови і віддати ті голови батькові на втіху.

— Ці троє лишаться з тобою, — сказав він знатному персу, — а всі інші перси підуть зі мною покоряти саків.

Доки іонійці на чолі з головним будівничим Коєм та начальником охорони майбутнього мосту Гістіеєм, долаючи море на переповнених трієрах, пливли до далекого Істру, на Боспорі вже почалося будівництво переправи, по якій армія царя царів мала перейти з Азії в Європу. Споруджувати її доручено великому майстру-мостовику, греку-самосцю Мандроклу. Сотні трієр привів грек-мостовик в Боспор, і біля Халкедону, на азіатському березі, почали тісно — борт до борту — ставити на якорях трієри, вишикуючи їх через протоку. Судна підтримували преміцні лляні канати, протягнені з одного берега протоки на інший, а поверх трієр мостили настили з грубезного дерева і все те міцно скріплювали залізом, ув'язували ще й ланцюгами… Грек-мостовик — маленький, непоказний із себе чоловічок (і наділили ж такого боги таланом!), котрий все ото ворушив губами, наче щось підраховував та зважував подумки, — сам квапився, не даючи собі ані миті перепочинку, і безжалісно ганяв десятки й десятки тисяч люду, кинутого йому на поміч. Мостовик квапився, підганяючи той велелюдний мурашник, — боявся несподіваної бурі, що могла спалахнути в протоці і вщент розметати будь-яку переправу! Але — слава богам! — Боспор млів під лагідним сонцем, і штиль ліниво плескався в борти трієр, ситі води тільки легенько зітхали, набігаючи на берег… А те, що творилося на крутих берегах, було грандіозним і справді небаченим у тих краях. Хоч Боспор біля Халкедону і найвужчий (сім стадій в ширину, себто 1350 метрів), але течія стрімка, а береги круті — до двадцяти п'яти метрів заввишки! І міцно зв'язати їх між собою мостом, який би витримав перехід величезної орди з обозами, — було справою не для простих смертних. Але кмітливий і тямковитий грек-мостовик — маленький, непоказний із себе чоловічок, не в міру метушливий і галасливий, з дещо хлоп'ячим голосом, — так ось той грек, згубивши чимало простого, а отже, й недорогого люду, таки зв'язав азіатський берег Боспору з європейським. В ті дні він не спав, майже не їв, не знав спокою ні вдень ні вночі, холонучи від однієї лише думки: а раптом на Боспор нагряне буря? Навіть сам цар царів бурю не відверне, а ось на ньому, маленькому чоловічку-мостовику, злість може зігнати. І невідомо було, на чому тримається хирляве тіло мостовика. Здавалось, ткни такого пальцем — наскрізь проткнеш, а бач, якими справами вергає. І міст непоказний отой грек спорудив на славу — грандіозний, незнанний у тих краях міст. Той міст, про який Есхіл напише: «Боспору потік, він (Дарій, а не грек-мостовик, як то було насправді. — Авт.) ланцюгами вирішив зв'язати, як норовистого раба, і ярмом залізним шлях течії він перетнув, багаточисленному війську путь широкий проклав!..» Ай, грек-мостовик, ай, тямковитий Мандрокл! Слава слухняним та кмітливим виконавцям царської волі!