У війську зчинилася паніка.
Ні води, ні їжі, ні паші для коней.
Ні доріг…
Всюди пустеля й пустеля, на всі чотири сторони світу пустеля. Куди йти, яким краєм повертатися — того ніхто не знав. Про саків уже й не згадували — ні цар, ні його полководці. Тільки б вирватись звідси, тільки б ноги винести. Царю ні голод, ні спрага поки що не загрожували, для нього тримали запас їжі й води. Але військо тануло, і те видовище було жахливим. Дарій відчув, що він потрапив у пастку. Треба було щось діяти, діяти і діяти, доки є ще час. Але що діяти — він не знав і виходу не бачив. У відчаї він піднявся на високий бархан, поклав на пісок скіпетр, тіару та діадему і став молитися, прохаючи у богів води… Молився він гаряче, але сам мало вірив у ту молитву, бо добре знав пустелю… Він молився до настання темряви, молився, бо не хотів повертатися у табір, де лежало його військо з пересохлими ротами… І боги його почули: вночі над пустелею пішов дощ. І всі повірили у чудо. То сам Ахурамазда [24] Ахурамазда (Ахура Мазда, по-грецьки Ормузд — Мудрий Господь, букв. Велика Мудрість) — верховний богу давньоіранських релігіях.
порятував перське військо. Злий Ангро-Манью завів його, але Ахурамазда порятував… Військо запаслося водою, і, довго попоблукавши пісками, вони таки вибралися з тієї пустелі і дійшли до ріки Бактри…
О, він, Дарій, добре знав, хто такі саки!
І тепер, слухаючи Артабана, він, при згадці про саків, скреготів зубами. Недарма ж слово «сак» означає перською мовою — «мужній муж». Недарма, виходить.
Ніби читаючи думки царя, Артабан казав далі:
— Саки відважні й хоробрі. І ті, що за Яксартом, і ті, до яких ти збираєшся йти, що за Борисфеном. Вони є найпідступнішими з усіх людей. Бо скіфи то є Айшма — втілення хижацтва і розбою! Такими їх створив Ангро-Манью, такими вони й залишаться назавжди.
Дарій мовчав. Мовчав, хоча й міг нагадати Артабану сорок восьмий фаргард Ясни, вірш сьомий, де сказано: «Айшму треба приборкувати». А він і йде за Борисфен, щоб приборкати Айшну і знищити темне царство Ангро-Манью, царство злих скаїті. Не знищ їх, вони знову прийдуть у Мідію, як уже колись приходили. А тому від них лиха не обберешся.
Але цих його думок Артабан не знав, а тому так далі казав:
— Чи варто царю царів ганятися пустелею за дикими кочовиками на прудких конях? У них немає городищ, які можна було б узяти. Підкоряти кочовиків — все одно, що, догнавши вітер, схопити його рукою. Скіфи за Борисфеном такі ж, як і їхні брати за Яксартом. То чи варто царю царів до них іти?
«Варто!..» — хотілося вигукнути Дарію, вигукнути в лице Артабану, але він мовчав. Бо не любив говорити про те, що й так усім відомо. Хто-хто, а Артабан знає, що саків він таки підкорив. На третє літо після того нещасливого походу, коли його військо завів Сірак у пустелю. На третє літо він знову пішов за Согд, до берегів Яксарту. І саки змушені були визнати його за свого царя. І він, Дарій, велів на камені вибити:
«Говорить Дарій-цар: ця держава, якою я володію, починається від саків, які за Согдом…»
А на скелі Бехістун, що здіймається над дорогою, яка з'єднує Дворіччя з Персією, між Керманшахом і Хамадраном, про саків такі є слова, навічно викарбувані в камені:
«Після цього я подався з військом у країну Сака, проти саків, які носять гостроверхі шапки… Я підійшов до ріки, я переправився на плотах. Після цього я розбив саків наголову. Ватажка їхнього, на ймення Скунх, схопили і привели до мене. Тоді я зробив ватагом іншого над ними, як було моє бажання. Після цього країна стала моєю.
Говорить Дарій-цар: ті саки були невірними і не шанували Ахурамазду. Я ж шанував Ахурамазду. З волі Ахурамазди я вчинив з ними, як хотів…»
А боязливий Артабан не радив йому йти походом на саків, котрі кочують між ріками Істром і Борисфеном.
Дарій пам'ятав, що Артабан — син Віштаспа.
Дарій пам'ятав, що він теж син Віштаспа, і Артабан — його рідний брат. І тому помилував Артабана, іншому ж за такі речі велів би відтяти нерозумну голову, яка посміла вчити царя царів і давати йому ради, куди і на який народ іти владиці Сходу і Заходу, всіх людей, племен і народів.
— Ми обидва сини славного Віштаспа, але я став царем царів, а ти лишився царським братом, — сухо, ледве стримуючи роздратування, сказав йому Дарій. — Ти заздриш мені і прагнеш все зробити, аби слава покорителя народів не покрила мою зброю. Але по-твоєму ніколи не бути, бо мене веде сам Ахурамазда! Світ знатиме лише про одного сина Віштаспа, про мене — царя царів! А саків, які кочують між ріками Істром і Борисфеном, я покорю так, як покорив Вавилон та інші країни, як покорив саків за Согдом.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу