Валентин Чемерис - Ольвія

— А тобі — щасливої дороги… додому. Як буде все гаразд, згадай і мене біля свого моря, яке я ні разу ще не бачила. А виросте дочка твоя, заміж її будеш віддавати — теж пом'яніть мене… скіфську тітку із найменшої річечки Скіфії.

— Я завжди буду пам'ятати про тебе. — Ольвія вклонилась їй і пішла до кибитки, та нараз спинилась: — Скажи хоч, як тебе звати, добра жінко?

Чорнява молодиця посміхнулася.

— Ти назвала мене доброю жінкою, і цього досить. А що ім'я? Ім'я нічого не говорить.

— Прощай, добра жінко!

Ольвія сіла в кибитку, візник ляснув батогом, кибитка заскрипіла і покотилася, за нею при повнім озброєнні — з луком і стрілами, списом і акінаком — рушили Ганус і його слуга з арканом і важкою палицею із залізними шишаками на кінці, а за ними, виряджаючи гостю до гори, бігли діти і табірні собаки…

Тлустий Ганус невдовзі сам до себе замугикав, що він хоч і багатий скіф із берегів Малої річки, але Савл, що кочує біля Істру, ще багатший за нього, бо підтримує знайомство із самими саями, і Ганус подарує йому жінку; Савл буде милостивим до Гануса, ще й віддарить його коровою з телям чи залізним шоломом із мечем. Бо Савл усе має, о, багатий Савл, друг Гануса! Він навіть самого владику Іданфірса бачив, із саями бузат пив. І всім-всім у степу Савл буде розказувати про Гануса із Малої річки, про гарну жону, яку Ганус привіз йому в кибитці і подарував від щедрості й доброти своєї…

Він намугикував і аж млів од щастя, що їде до такого багатого і знатного мужа, як Савл із заходу скіфських земель!

Коли піднялися крутою дорогою на гору, Ольвія відкинула запону кибитки, востаннє глянула на Борисфен — Велику ріку, що лишилася далеко внизу, у широкій зеленій долині від обрію й до обрію, перевела погляд на Маленьку річку між старими вербами і ще встигла побачити юрти, і здавалось їй, що край табору стоїть чорнява молодиця і махає їй рукою… Ольвія посміхнулась крізь сльози і помахала їй, але візник стьобнув волів, кибитка покотилася швидше, і маленька долина найменшої річечки Скіфії із зеленою толокою, старими вербами і табором з чорнявою молодицею зникла, а за нею з поля зору зник і сам Борисфен.

Попереду, аж до далекого звідси заходу, простилалися типчакові рівнини…

Борисфен — четверта, за Геродотом, ріка Скіфії. [23] Ріки Скіфії: Борисфен — Дніпро, Істр — Дунай, Гіпаніс — Південний Буг, Пантікап, Гіпокіріс (місце знаходження цих двох річок не встановлено), Герр — Молочна, Танаїс — Дон.

Четверта, але найбільша серед усіх восьми.

Найбільша, і найкраща, і найславетніша.

Могутня ріка Борисфен бурлила, як море, велика, як світ, із сонячною джерельною водою, багата на рибу, на чудові пасовиська, що привільно розкинулись по її берегах. Ніхто не зрівняється із четвертою рікою скіфів!

Ні перша ріка Істр, ні друга Тірас, ні третя Гіпаніс, ні п'ята Пантікап, ні шоста Гіпокіріс, ні сьома Герр, ні, зрештою, восьма Танаїс, ні десятки інших малих річок і річечок та озер, разом узятих, не в змозі зрівнятися красою і величчю з Борисфеном, якого скіфи врочисто називали Арпоксаєм: цар-ріка.

Священна ріка Арпоксай для скіфів!

Мати-годувальниця їхніх безмежних степів, мати-родоначальниця скіфських племен і роду скіфського.

Багато легенд у Скіфії. Особливо про те, як, та коли, та звідки узявся їхній рід. Одна з тих легенд розповідає, що саме дочка Борисфена народила першого скіфа. А вже від нього і пішли скіфи. І кочували вони тоді у землі Герр — колисці скіфського роду.

Вона й розділяє землі скіфів — кочівників і царських скіфів, які поставлені самими богами над усіма племенами у цих краях. А чому земля Герр — свята? Та тому, що в тій землі під великими курганами сплять вічним сном царі Скіфії.

Сюди, в землю Герр, на Велику царську раду почали з'їжджатися вожді племен та родів, старійшини, знатні воїни і мужі, ватаги військ. Всіх їх згукали гінці у чорних плащах. А чорний плащ у гінця — ознака великої біди і лиха. Отож гінці у чорних плащах на найпрудкіших конях зненацька розлетілися по всіх степах, як ті ворони… А який вождь чи ватаг буде баритися, коли до нього на білому од мила коні примчить гонець чорний, як ворон, і хрипко крикне: «На царську раду в Герри!..» Що ж тут баритися? Запасайся хутчіше ячменем для коней, м'ясом та сиром для себе, і гайда. Адже коли прилітає гонець у чорнім плащі — то перша ознака, що вісті лихі і чорні. Швидше до владики, швидше у землю Герр! Бо давно вже не мчали степами чорні гінці.