Валентин Чемерис - Ольвія

— При згадці про сая у кожного скіфа підгинаються коліна.

Коли Ольвія прокинулась, запона в шатро була відкинута, а на порозі сиділа стара скіф'янка і хиталася з боку на бік та щось намугикувала.

— Спи, спи, — махнула вона рукою на Ольвію, — я повартую вхід. Чоловіки, які на ніч повернулися в табір, приходили на тебе дивитися, але я їх прогнала. Та вони вже поїхали у степ, спи.

Але спати вже не хотілося. Ольвія глянула на сонну дочку, посміхнулася до неї і заходилася розчісувати волосся.

— Ай, яке в тебе гарне волосся, — похитала головою стара скіф'янка. — А в мене вже куце, та й те вилізло.

Вона розв'язала шкіряну торбу, дістала холодного вареного м'яса, сиру, із бурдюка наточила кумису. Ольвія вперше з апетитом поснідала, потім погодувала ще сонну дочку і вийшла з шатра. Був ранній прохолодний ранок, всюди блищала роса. Біля юрт уже лементували жінки, трощикували хмиз, розпалювали багаття.

До шатра під'їхав Ганус, був він у новому розшитому каптані, підперезаний широким шкіряним поясом, на якому висів акінак. За плечима в нього був горит із луком і сагайдак із стрілами.

— Я всю ніч думав, що мені з тобою чинити, жона сая, — звернувсь він до Ольвії і, за звичкою, заплямкав губами. — І ось що надумав я. Ганус — багатий скіф, але не такий багатий, як Савл, котрий кочує он там за горою. О, в Савла десять такий табунів, як у Гануса, а скільки у нього корів, волів та овець! І повозок у нього більше, і слуг, навіть раби є. А шолом у нього залізний, а наконечники його стріл теж залізні, литі. Я плачу Савлу данину, а Савл платить її самим саям. От я і надумав: подарую тебе Савлу, і Савл зрадіє такому дарунку і буде щедрим та добрим до мене. І прихильним. Ще, може, й замовить перед саями коли за мене слівце. Мовляв, кочує на березі Малої річки, котра впадає у Велику ріку, Ганус, багатий скіф, який подарував мені жінку. А може, він на радощах за тебе подарує мені корову з телям чи коня дасть. О, Савл, як добрим буває, не скупиться.

«Тільки й мрію про твого Савла!» — подумала Ольвія, а вголос покірно мовила:

— Що ж… така, мабуть, моя мойра. Поїдемо до Савла.

Відповідь Ольвії дуже сподобалась Ганусу.

— О, так! Ти достойна тільки Савла — найбагатшого скіфа у тих краях, де сідає сонце. Мої слуги вже готують повозку. Не встигне сонце піднятися з-за Великої ріки, як ми повеземо тебе далеко-далеко, до самого Савла.

Примчали двоє верхівців — немолодих скіфів у повстяних круглих шапочках і куртках, про щось погомоніли з хазяїном. Один із них лишився біля Ольвії, а другий кудись поїхав із Ганусом.

До Ольвії підійшла чорноброва смаглява молодиця, котра звечора годувала своєю груддю Лікту.

— Ну, нічия жінка, яку спіймав рудий та одновухий Спаніф, як спалося? — показала вона білі зуби і засміялась, задзвенівши скляним простеньким намистом. — Дитинча твоє не голодне? Молоко вже маєш у грудях?

— Та… трохи, — зізналась Ольвія і зніяковіла, відчуваючи себе заледве чи не дівчиною поряд з дебелою скіф'янкою.

— Трохи — не годиться. Зовсім не годиться. — Скіф'янка взяла в Ольвії Лікту. — Давай я підгодую її на дорогу.

Пригорнула до себе Лікту, що довірливо дивилася на неї чорненькими оченятами, дістала грудь і заходилася годувати малу.

— А дочці твоїй до смаку моє молоко, — по хвилі озвалася до Ольвії. — Ач, як смокче, аж стогне од задоволення. А ротиком, ротиком як вчепилася у сосок! Не відірвеш!.. — До Лікти гомоніла: — Смокчи, мала, смокчи. Як виростеш, скажеш: я тому така здорова і гарна, що в гладкої скіфської тітки молоко малою пила.

До Ольвії підморгнула чорною вузькою бровою.

— Гарна комусь буде невістка.

— Спасибі, — аж розквітла Ольвія.

— Отакої! А я ж тут при чім, що ти мені дякуєш? Це вже ти із своїм саєм постаралась, от і гарна дочка. З великої любові діти завжди народжуються гарними. От і я… люблю свого пастуха, тому й дитинча в мене гарне народилося.

Прискакав Ганус, за ним їхала кибитка з повстяним верхом, запряжена двома комолими, світло-попелястої масті волами, на передку сидів скіф-візник і цьвохкав батогом.

Чорнява молодиця подивилась на ту кибитку, на Ольвію, що враз засмутилася, зітхнула і, нахилившись до неї, шепнула:

— Не сумуй. Дорога на захід далека і довга. Все може трапитись, так що ти — не зівай. Як дуже додому хочеш — вирвешся.

Обережно вийняла у Лікти сосок із рота, заховала грудь і віддала дитину матері.

— Молоко в мене густе і жирне, до вечора твоя дочка ситою буде.

— Спасибі тобі.