Валентин Чемерис - Ольвія

– І-і… що?.. — весело спитав Тапур, чим дуже здивував ватага. — Побажав ти здоров'я Ору… Що далі?

— А далі ніби зашаруділо щось у могилі і… стихло. Потупцялись ми ще трохи, а далі я й кричу: «Слухай, Ор! Для чого ти затіяв цю справу? Тапур тобою незадоволений. Ти заважаєш йому спокійно жити. Він хоч і син твій, але — стережися. Або сиди у могилі, як сидять усі мертві, або скажи, чого тобі треба? Якщо сам не можеш вилізти, пришли своїх слуг».

Анахаріс вмовк, витираючи мокрого лоба. Тапур весело подивився на нього, гмикнув:

— Гм… Далі…

— А далі з могили вилізло троє… У землюці всі, як марюки. На людей не схожі. Воїни відсахнулися, та й мені не по собі стало. Але тримаюся… Питаю тих трьох, що з могили вилізли: «Ви хто такі?» Один з них і відповідає, що вони — слуги великого вождя Ора… Я… я привів їх у табір…

Тапур якусь мить мовчав, мнучи в кулаці бороду.

— Гаразд, — зрештою озвався, — приведи їх до мене…

— Слухаю, мій вождь!..

Анахаріс вийшов і за хвилину повернувся з десятком воїнів і трьома незнайомцями. Тапур вп'явся у них гострим поглядом. Всі троє справді, наче марюки, вимазані у землі, вовкуваті обличчя закіптявлені сажею… Тримаються обережно, сторожко. І — ніби дуже налякані… І вбрані якось не по — скіфському…

— Мабуть, нелегко вилазити з могили?

Всі троє кивнули бородами, із борід їхніх посипалась земля.

— Хоч би землю повитрушували! — сердито дорікнув їм Тапур. — Теж мені слуги вождя Ора! І як вас Ор терпить у тому світі? Так, чого доброго, ви й свого пана занехаєте.

Один з трьох, високий, чорний, з блискучими нахабними очима, невдоволено буркнув:

— Дорога з того світу не близька. Крім того, ми дуже поспішали, бо Ор нам велів не баритися.

— Гм… Ви, здається, і так не забарилися.

Вони закивали головами.

— Ми квапились!

— Хто ви? — Тапур уважно прислухався до їхньої вимови, і вона видалась йому підозрілою.

— Ми вже казали…

— Хто?!! — загрозливо крикнув Тапур. — Я не люблю із слугами довго теревені правити.

— Ми ж казали… Слуги великого вождя Ора у світі предків, — поспішно відповів високий.

— Чому ви так погано розмовляєте по-скіфському? У вас що — язики не наші? Чи ви, може, всі не наші?

Ватаг Анахаріс тільки тепер збагнув, чому вони спершу видались йому чужаками. Мова… Хоч і розмовляють по-скіфському, але справді у них язики не скіфські.

— Відповідайте вождю! — крикнув ватаг.

Двоє переглянулись між собою, а третій, той, що з блискучими очима, ступив трохи наперед, поспішно відповів:

— У світі пращурів своя мова. А ми там давно, тож і розучилися говорити по-вашому… тобто, — швидко поправився він, — по-скіфському.

Його супутники закивали бородами: так, мовляв, так.

— Негоже забувати мову своїх батьків.

— У світі тому все забудеш.

— Як Ор поживає у світі предків? — запитав Тапур. — Задоволений чи у гніві?

— Ору зовсім кепсько у предків.

— Овва! Чому це? — Тапур ніби здивувався.

— У вождя скінчилося золото, а без нього там хоч вовком вий. А Ор все ж таки вождь, а не якийсь там пастух!

— Бідний Ор… — зітхнув Тапур. — То він вас, певно, прислав по золото? Невже йому ліньки було самому з'явитися?

— Чому він битиме ноги, коли у нього є слуги? — відповів той, з блискучими очима. — Ор гнівається на свого сина. «Що це за син, — кричить, — котрий забув свого рідного батька? Сам живе у достатку, а батько мусить злидарювати, як останній бідняк!..»

– І як же це я забув про батька? — похитав Тапур головою. — Ай-ай!.. Не годиться!..

— Одного разу Ор сказав нам: «Слуги мої найкращі! Вилізьте з могили, йдіть до мого сина, хай він не скупиться, а передасть мені побільше золота».

— Так і велів?.. — швидко запитав вождь.

— Так і велів, — спокійно повторив той, із блискучими очима. — Ще й пригрозив нам не повертатися до нього без золота. Тож мусимо слухатись його.

— О боги, як змінився мій батько у світі предків! — вигукнув Тапур. — Бо коли жив на землі, то нікому не довіряв золота. Ні синові своєму, ні жоні. А це раптом вирядив по золото слуг… Та ще таких, як ви… ненадійних.

— У світі пращурів всі довіряють один одному, — повчально мовив той, з блискучими очима.

Тапур швидко запитав:

— А чим ви доведете, що передасте золото у руки Ора?

— Але ж ми повертаємося на той світ.

— Гаразд… — погасив Тапур посмішку й зловісно додав: — Я вам охоче допоможу потрапити на той світ. — І зненацька швидко запитав: — А як поживає у світі предків мій брат, вождь Сак? Не гнівається, що я поховав його не в окремій могилі, а разом із Ором?