Валентин Чемерис - Ольвія

– І все одно я хочу в Афіни, — сказала вона. — Раз дочка доросла, ходімо в Афіни. Ти обіцяв мені показати Афіни.

— Ну що ж, — звівся він у човні. — Ольвія вже доросла, і ми справді можемо тепер піти в Афіни…

І Родон зробив крок із човна…

…Через кілька днів над лиманом прошуміла буря, і хвилі викинули на берег перевернутий човен архонта…

І настав той день, коли Дарій сказав одне лише слово: «Все!» І запала гнітюча мовчанка, і полководці злякано дивилися на свого владику. І Дарій тоді видавив із себе ще кілька слів: «Досить ганятися за скіфами, пора повертати коней до Істру».

Ні, він не сказав, навіть самому собі не сказав, що пора тікати… А сказав лише, що пора повертати коней до Істру.

Та на захід дорога нелегка, а військо було повністю виснажене, і Дарій звелів стати на день табором у долині.

А сам з Гобрієм, якому особливо довіряв і з думкою якого завжди рахувався, помчав до ближньої могили, що здіймалася над усією рівниною. Гобрій встиг гукнути тисячнику із гвардії «безсмертних», і той із своєю тисячею помчав за ними. Дарій з Гобрієм на конях піднялися на могилу, а тисяча гвардійців, наїжачена списами, оточила могилу внизу суцільним кільцем коней і списів. З високої могили було видно на всі боки. Спершу Дарій подивився на захід, туди, де за степами і долами мав бути Істр. На заході аж чорно було від скіфських вершників, вони носилися сюди й туди, а з-за обрію виринали все нові й нові загони.

— Яка до них відстань? — запитав він Гобрія.

— Гадаю, що десь біля денного переходу, — відповів Гобрій. — Вони завжди тримаються од нас на відстані денного переходу.

— Ні, — заперечив цар, — цього разу вони тримаються на відстані південного переходу. Що це означає? Невже скіфи так осміліли, що стали підходити до нас ближче?

– І все одно вони кинуться тікати, як тільки ти велиш війську іти на них.

Цар промовчав і повернув коня на схід. Глянув поверх свого війська, що запрудило всю долину, на обрій. Там теж сюди й туди снували вершники, і було їх багато.

Дарій нахмурився.

— Досі вони трималися тільки попереду нас, і ми їх увесь час гнали. Тепер же вони вирішили зайти нам ще й у спину.

Оскільки цар прямо не звертався із запитанням до Гобрія, то Гобрій нічого не відповів, пам'ятаючи, що чим менше висловлюватимеш владиці свої думки, тим довше житимеш.

Дарій повернув коня на південь і відразу ж — на північ. І на півдні, і на півночі теж носилися скіфські вершники.

— Схоже на те, — сказав цар, — що кочовики забагли нас оточити. Як ти гадаєш, Гобрій, їм це вдасться?

— Скіфи того тікають од твого війська, великий царю, що їх менше, — обережно почав Гобрій. — А коли їх менше, то як вони зможуть оточити тих, кого більше?

— Це так, — згодився Дарій, — у них не вистачить сили взяти у кільце мою орду. І все ж вони з чотирьох сторін світу оточують долину.

— Владико! Я думаю, що головні їхні сили знаходяться на заході й сході. А на півдні і півночі невеликі розвідувальні загони, які просто наглядають за нами.

— Гм… — Дарій мовчав, щось розмірковуючи. — Хай буде по-твоєму. І все ж негайно вели оточити табір трьома рядами возів.

— Слухаю, великий царю.

— Мені казали, що скіфські коні ніколи раніше не бачили ослів та мулів, і тому бояться їхнього крику.

— Так, їхні коні шарахаються, як почують крик ослів.

— Тоді прив'яжіть мулів та ослів до возів і не давайте їм їсти. Хай вони кричать і криком відлякують скіфських коней.

— Слухаю, великий царю.

— Візьми кількасот «безсмертних», і роздобудьте мені одного живого скіфа. Якщо моє військо не може спіймати всю Скіфію, то спіймайте хоча б одного скіфа. Я подивлюся, що це за народ і чи варто з ним далі воювати.

— Слухаю, великий царю! — Гобрій повернув коня і з'їхав з могили. Гвардійці внизу розступилися, розірвавши кільце, випустили Гобрія і знову зімкнули навколо могили кільце.

А Дарій, лишившись сам, знову подивився на всі чотири сторони світу і більше не сумнівався у тому, що скіфи намагаються його оточити в долині. Але для чого? Тримати його в облозі у них не вистачить сили, та й він легко розірве будь-яку облогу. До всього ж і скіфський цар не такий простакуватий, щоб розпорошувати своє військо по всій долині. Гобрій правильно розсудив, що головні сили кочовиків на сході і частково на заході. А на півдні і півночі просто окремі сторожові загони. Але для чого скіфи зосередили свої сили на сході і заході? Невже вони вирішили у цій долині дати йому вирішальний бій? Той бій, якого він прагнув з першого дня походу в ці степи? І якого менше всього хотів би зараз, коли військо ослаблене блуканням по степах…