Валентин Чемерис - Ольвія

І вигукнув бойовий клич свого роду:

— Ара-ра!!!

І загула рівнина, сповняючись бойовими кличами скіфських родів. Під ті кличі цар з вождями спустився з могили і ступив у велике коло, викладене з білого каміння. А навколо кола ряд за рядом стояли воїни. І приніс туди найстаріший воїн Скіфії меч Ареса, і поклав його на землю до царських ніг, і опустився на коліна. І все військо по всій широкій і великій долині в ту мить опустилося на коліна, і кожен воїн поклав на землю перед собою свою зброю.

— Земле, дай силу мечам нашим грізним! — опускаючи руки до землі, заговорив найстаріший воїн Скіфії. — Земле рідна, дай силу і лет дзвінким нашим стрілам. Щоб не знали вони промаху, щоб смерть несли кожному, хто посміє тебе, земле наша, топтати!

І вигукнули хором усі чоловіки Скіфії:

— Ніхто не спинить політ смерті на кінцях наших стріл, акінаків, мечів і списів!

Коли освячені стріли було покладено в сагайдаки, а акінаки почеплено за пояси, і мечі опущено у піхви, і списи взято до рук, у біле коло, спираючись на довгий спис, неквапливо ступив найстаріший воїн.

— Владико наш, — ґречно звернувся він до царя, і біла його борода маяла на вітрі. — Я — Ілам з роду скіфського з бойовим кличем «арара». Як міг, служив я тобі, владико, вірою і правдою усе своє життя. Не полічити битв, у яких мій спис пив ворожу кров. Давно то було, а був я тоді і молодим, і дужим. Силу мав волячу, і жадібний мій спис наскрізь проколював ворогів. А зараз я старий став. І руки мої вже не так міцно тримають зброю, як колись. Зір мій стомився, і стріли не завжди потрапляють у ціль. Тож хочу я востаннє прислужитися тобі, і твоєму славному війську, і всьому народові нашому скіфському, і землі усій нашій. Віддаю себе в жертву богам за побіду нашу над Персидою! Вели, владико, приготувати хмиз, і я з димом полечу до Папая.

— Слава тобі, мужній скіфе, — тихо сказав Іданфірс і в шанобі схилив голову перед найстарішим скіфським воїном Іламом. — Я велю приготувати багато-багато хмизу для твого вогнища, аби ти легко з димом полетів на небо до батька нашого Папая і до бога нашого бойового Ареса.

І хмиз було зібрано, і складено на рівнині у велике кострище. Старий воїн Ілам підійшов до царя, уклонився йому в пояс.

— Я готовий, владико, востаннє прислужитися тобі і війську твоєму славному!

Іданфірс підніс йому золоту чашу.

— Випий, славний муже, скіфського зілля перед далекою дорогою. Воно настояне на травах землі рідної, воно дасть твердість духу твоєму і тілу. Ти легко полетиш у небо, славний наш Іламе!

Ілам підніс чашу до губ, неквапливо випив на прощання рідне зілля рідної землі.

— Пора, владико, пора. Я чую, як тупотять коні Персиди. Треба поспішати до Папая.

Спираючись на списа, зійшов на хмиз старий воїн, на всі чотири боки вклонився військам.

— Прощавайте, бойові друга мої! Прощай, славне осине гніздо скіфів! Не поминайте мене лихом. Ара-ра!

— Прощай, друже бойовий наш! — хором відповіли війська і зняли башлики. — Доброї тобі дороги на небо!

— Вогонь — брат мій і дим — теж брат мій! — сказав Ілам. — Я швидко полечу з димом на небо і розкажу Папаю все, що на землі діється. І вимолю в нього перемогу нашій ясній зброї!

Підійшли чотири воїни з палаючими головешками в руках і підпалили хмиз із чотирьох сторін світу.

Спершу з чотирьох сторін світу появились маленькі голубі димки, а потім виглянули з хмизу червоні язички вогню.

Військо тихо заспівало давню скіфську пісню прощання…

Затріщав хмиз, спалахнув вогонь і почав жерти хмиз із чотирьох сторін світу.

Ілам стояв непорушно на хмизі, тонкий, високий, худий. Він звів руки до неба, приготувавшись летіти, і навіть не здригнувся, коли вогняні язики обхопили його тіло.

Якусь мить з полум'я ще виглядала біла Іламова голова, а тоді й вона зникла у жаркому, страшному вогні, що загоготав на всю долину. І шугнув угору дим.

— Полетів!.. Ілам полетів!.. — закричали воїни. — Ара-ра, Ілам!

Білими клубками помчав угору дим, і всі проводжали його поглядами, аж доки дим не розтав у блакиті над рівниною, над усією скіфською землею…

Догорів хмиз, впав вогонь, налетів вітер і поніс сірий попіл степами. Проходили мимо кострища війська, і кожний нахилявся і брав собі вуглину, котра віднині і завжди оберігатиме його у боях, нагадуватиме йому про старого воїна Ілама, вчитиме, як треба любити свій край і жертвувати своїм життям в ім'я народу свого, в ім'я військового товариства.

Увечері відбулася тризна по старому воїну, котрий по добрій волі полетів на небо прохати богів дарувати перемогу скіфській зброї… Пили також і за всіх чоловіків Скіфії, котрі полягли у минулих битвах.