Валентин Чемерис - Ордер на любов (збірник)

– Тому, що ти в мене єдина, і хочу тобі добра! І хочу тебе надійно в житті прилаштувати. А був би в мене цілий кагал дівок, то махнув би на тебе рукою, а розумнішу твою сестричку видав би за сотника, сина полковника. Але ти в мене одна, тож і не єрепенься. Батько їй добра хоче, а вона… вона…

– Не мені ви хочете добра, тату, а собі – породичатися з полковником, щоби й самому потім за допомогою свата в полковники вибитись.

– Овва! Ти наче тая пророчиця ясновидющая баба Настя наша! Усе наперед знаєш-віщуєш, та тіко буде по-моєму, а не по-твоєму!

– Що я кажу, так воно і є.

– Тю, тю, дурепа! Розумна ти в мене, а як придивлюся, то мовби й дурна! Хіба риба не шукає де глибше, а чоловік де ліпше? То ж бо! Та якщо й хочу того, про що ти щебечеш, то що ж тут поганого, га? Якщо я, дасть Бог, і стану полковником. Га? Інші про такий чин і мріяти не можуть, а мені він сам до рук пливе. Та й син його, сотник бравий і голінний, як молодець, як парубок – вдатний із себе! Ти ще й полюбиш його, дурна дівко!

– Але ж тату, двох любити – гріх. Та й серце в мене одне, і воно віддане іншому.

– Ой, ой! Як по-писаному говориш! Хоч і жіночого роду, а яка вумна! Прямо тобі… отаманша! Тіко того, що ти маєш на мислі, ось-ось ми схопимо. Лотра того і харцизяку, який підосавула Вихреста, а він же до старшини належить, ножем штрикнув і тепер десь переховується на Кальміусі!

– Тарас того й штрикнув, що Вихрест його в мішку хотів утопити.

– О! О! Ти й про це відаєш? Хто ж тобі про таке сказав?

– Сорока на хвості принесла…

– Я тій сороці хвоста видеру! Затям: як спіймаємо Тараса, а ми його таки спопадемо, так на Січ відправимо і там його в секвестор посадять. Або й у пушкарні до гармати ланцюгом прикують. А ти… Ти й думати про нього забудь! Того відьмака чекає сувора кара. Без роду, без племені, збіглий хлоп!.. Ми його на Січі прийняли, обігріли, в найдальшій паланці заховали, аби пан його не знайшов, а він… Замість того, щоб дякувати, отаке затіяв? Та він же і не козак. Поспільство всього лише! Найманий робітник. І козаком йому стати й не світить. А після того, як з ножем на підосавула кинувся й поготів! Ото віддавайся за сотника і будеш щаслива.

– Тату, не буде в мене щастя з нелюбом!

– Знову своєї заспівала! Нашій бо пісеньці кінця не буде! Як та сорока заскрекотіла на тину: нелюб, нелюб, нелюб!.. Сьогодні нелюб, а завтра, дивись, і люб. У житті й не таке трапляється. Та й мені краще знати, де твоє щастя, дівко. Слухай мене в оба. – Спинився, мовби аж подобрів, лице лагіднішим стало: – Уже прибули в нашу слободу пани-свати од полковника Самарського. Двоє старшин. А з ними – десяток козаків для охорони. Зупинилися вони в нашого пана полковника. Відпочинуть з дороги, а завтра й до нас прибудуть. Тебе сватати. Десь так, поснідавши, і з'являться. До обіду ми із сим ділом і впораємося та й засядемо під шовковицею біля столу. Отакечки. Тож ти вже сьогодні починай чепуритися, прибиратися. Щоб на завтра була… була козир-дівка! О! Я про це вже й Соломії велів. Вона тобі допомагатиме, підкаже, що та як. То така молодиця, що всі жіночі чари знає. По собі відаю… – Осавул збагнув, що бовкнув зайве і вдав, що закашлявся. – Кхе-кхе… То їсть, на Соломію у всьому покладайся. Та раненько ляж сьогодні бай-бай. На боковеньку значить, – далі осавул заливався чи не солов'єм. – Щоби завтра, виспавшись та вилежавшись, була свіжа й бадьора, і щоби в очах твоїх радість світилася! Коли свати прибудуть до нас, то зазвичай почнуть щось там плести про куницю, по сліду якої вони йдуть чи не з самої Туреччини або ж Німеччини і що, мовляв, слід той до нас привів, то я і велю челяді погукати куницю-красну дівицю… Аби ти вийшла та піч, як і годиться колупала. А потім рушники Соломія подасть і ти будеш старостів в'язати. Тіко, як почнем тебе гукати, куницю, красну дівицю, щоби ти не вибігала прожогом, ось, мовляв, і я. А щоби трохи мовби покомизилася. Щоби тебе подовше пошукали – такий звичай. Тому тобі сховатися треба гарненько, а челядь тебе й шукатиме – уторопала?

– Авжеж, уторопала. Що ж тут невтямки. Сховаюся, тату. Ой кріпко сховаюся! Будете мене шукати!

– От і добре, от і славно! Ховайся гарненько, щоби тебе шукали трохи й шукали. Щоби аж свати занепокоїлися, а тоді ти й з'явишся. А тепер іди до Соломії та й починайте, що там треба починати в сьому непростому дійстві. А я зі свого боку займуся, аби було чим сватів пригощати та яствами і питієм їх чудувати…

А з думки не йшов табунник Тарас, який ні сіло ні впало – от вже забандюрилося хлопцеві в дурну його голову! – забаг стати ще й зятям його – десь, певно, на Кальміусі з донцем-харцизякою та лотром, переховується – і як його звідти викишкати й пов'язати та на Січ у секвестор відправити? Не міг той відьмак зі слободи вислизнути – не ящірка він, не полоз який! І на крилах не полетить. Хоча… Кажуть, відьмаки можуть туману в очі напускати і на очах щезати – коли б то так не сталося. Але треба на бекет гайнути й дозорців застерегти, аби пильнували в оба! Мало йому гостей із Самарської паланки, з Палестини обітованої, як називають той край, так має ще й збіглим хлопом займатися та горлорізом з Дону!