Валентин Чемерис - Ордер на любов (збірник)

Уявляєте?

По-турецьки Медінет аль ушшак. Що й перекладається, як Місто коханців. Тільки барвиста східна мова, щедра на романтичний пафос, афектації, метафори та вишукані епітети, могла таке придумати.

Туреччина розташована на півострові Мала Азія, на стику двох частин світу. Територія її складає 779 тисяч квадратних кілометрів – в Європі. Азіатську частину (Анатолія) від європейської (Східна Фракія) розділяють протоки Босфор (35 км) і Дарданелли (78 км). Країну омивають Чорне, Егейське і Середземне моря, внутрішнє Мармурове море. Довжина морської берегової лінії разом з островами – 8333 км.

Сьогодні Туреччина – світська держава. Глава країни – президент, який обирається парламентом строком на 7 років. Парламент переобирається кожні 4 роки. Чисельність населення – 70 млн чоловік.

Для в'їзду в Туреччину громадянам Росії, України, Білорусії, Естонії, Латвії і Литви не потрібне попереднє оформлення візи. В аеропорту прибуття у вікні прикордонного контролю «Vizas» необхідно придбати спеціальну візову марку вартістю в 20 доларів США, яка дає право на в'їзд і перебування в країні протягом двох місяців.

Тамтешні пляжні курорти є ідеальним місцем для «отримання повної насолоди від відпочинку» – це ви прочитаєте в будь-якому туристичному довіднику.

Соснові ліси, свіже повітря, чисте й блакитне небо, кілометри широких піщаних пляжів, поля для гольфа і футболу, мальовничі маршрути для верхової їзди…

Розташовані вздовж набережних незліченні колоритні ресторани, кафе не залишать байдужими гурманів, а поціновувачів вишуканого чекає безконечна вервечка магазинів – це ви теж вичитаєте з будь-якого туристичного довідника.

Тож і не дивно, що життя тут починається після півночі і закінчується о шостій ранку – щоб знову розпочатися. Із шостої ранку до півночі. Морська вода там незвичайно синього кольору, прекрасні екологічно чисті пляжі, ефектні ландшафти, скелясті бухточки і затоки, що схожі на крихітні фіорди, і м'який клімат створили всі умови для справжнього відпочинку. Більшість балконів на курортах влаштовано так, що з кожного відкривається така панорама на мальовничі затоки і гавані, на далекі простори Чорного моря, колись званого Кара-Денізом (нині воно зовсім-зовсім не зле, хоч і зветься Чорним), що її й словами не описати.

«Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори, що густо заросли зеленню, охороняють лялькові виселки, прикрашені мінаретами з півмісяцями на шпилях, акуратними будиночками та пречудовими набережними.

У містечку величезна кількість цирулень. У кожній третій крамничці бородатий голяр (цікаво, хто його голить?), орудуючи допотопною небезпечною бритвою, без утоми позбавляє своїх співгромадян аж синювато-чорної рослинності, щоб завтра провести таку ж процедуру.

Ось уже воістину безпрограшний бізнес!

Ранок зустрів нас єдиним світським святом Туреччини – Днем молоді і спорту (решта пов'язані з діянням великого Ататюрка – батька всіх турок). Набережна купалася в ранкових променях сонця, в різнобарвності національних костюмів і багатозвучності парадного ходу… Урочиста частина завершилась хітом Руслани (її обожнюють турки) і всі танцюють – здається, відчайдушно і напропале!

Це справді „таємничий рай“, як поетично-загадково називають турки ті краї – місця тихого і розкішного відпочинку. Чарує все: і позолочені ранковим сонцем краєвиди, і блакитне море, і золоті пляжі, і… І всі зваби не тільки довгого дня, що йому кінця-краю нема, а й турецької ночі з тонким ароматом тутешньої акації, пряним духом кондитерських на набережній, м'яким гомоном хвиль із залитою вогнями міста лагуною і, здається, що звідусіль чується галантний шепіт галантних кавалерів… І хай вас не подивують зайвинами розкрученого бізнесу, але вас підкупить сама безпосередня атмосфера міста і ви неодмінно відчуєте присутність тут давно зниклих граків, римлян, персів і ще бозна-кого. І наших запорожців також – вони колись прилітали сюди „у гості“ на летючих своїх чайках…»

Якщо вірити коронному гетьману Речі Посполитої Станіславу Жолкевському, – згодом великий гетьман коронний, великий канцлер і за сумісництвом старий ворог дніпровських козаків (називав їх «озвірілим холопством», «наволоччю», «злодіями» і т. д., і т. ін. в тому ж дусі й словесному обрамленні), доповідаючи про напад на Сіноп на польському сеймі зазначав, що «місто це дуже багате», «воно жило у спокої» і його ніхто не тривожив звідтоді, як захоплена була Амуратом Першим (Мурад І, який правив у 1359—1389 роках) та частина Малої Азії. Пан коронний гетьман розповідав, що населення того узбережжя жило не знаючи страху, адже ні від козаків, ні від кого іншого перед тим, звідтоді, як «турки Азією заволоділи, ніколи не було там тривоги і небезпеки…»