Валентин Чемерис - Ордер на любов (збірник)

Спохмурнів Сагайдачний, на кістляве продовгувате його лице лягла чорна тінь. Такого в його поході ще не траплялося.

– Як звати цих… відчайдух, котрі порушили наш закон?

– Хвесько Кожухар та Грицько Дрига, пане отамане.

– Як такі потрапили в похід?

– Та вроді ж як… бувалі. Раніше за ними такого не водилося. А це… біс попутав. Хлобиснули оковитої.

– Де сіє зілля взяли?

– Та з собою бутель, приховавши його, на судно пронесли. Мо' не знали, що в поході морському пити – ані-ні!

– Бувалі й не знали?

– Пане отамане, та вроді вперше з ними таке лучилося.

– Помилувати їх? Так завтра в похід інші бугелі понесуть.

Вмовк отаман, хмурніє, темніє на виду. Кінчик вуса жує. Стис щелепи так, що мускули на вилицях – жовна – випнулися.

– Полковнику команди, з якої ці… герої!

– Я тут, пане отамане.

– Чи вперше твої молодці порушили закон – не відаю. А ось відаю, що востаннє. Хіба що Нептун, котрий сидить на дні моря, їх пригостить. Але то вже нас не стосуватиметься.

Рішення отамана громом пролунало для екіпажів чайок:

– Учинимо з порушниками так, як у подібних випадках чинили батьки наші й діди. Наказую…

– Всім слухати! – пролунало від чайки до чайки. – Слухати, що велить пан отаман!

– А звелю я те, що заслужили порушники. Наказую: Хвеська Кожухаря та Грицька Дригу за пиятику під час морського походу викинути в море! На пострах іншим!

– Пане ота-амане…

– Виконувати! А ту чайку, яка виловить їх і візьме до себе на борт, розстріляти з фальконетів!

І понеслося від чайки до чайки:

– Хвеська Кожухаря та Гринька Дригу – за борт! До Нептуна в гості! А ту чайку, яка візьме їх до себе на борт, розстріляти з фальконетів!

І так було вчинено і жодна чайка не взяла до себе порушників на борт. Побовтавшись у воді, Хвесько та Грицько пішли на дно.

«Якщо море завжди було сердитим за давніх часів, то тепер (з появою на ньому козаків) воно стало неспівставимо чорним і страшнішим – по причині багаточисельності чайок, що все літо спустошують море і сушу…» – з тогочасних свідчень.

Наче біс пронісся тихим ще мить тому морем, воно враз стає вируючим, скаженіє-лютує, і маленькі чайки, оплетені хмизом-очеретом, уже не здіймаються вгору, а злітають, наче ядро, пущене з фальконета. Та так, що аж душа холоне і все нутро кудись униз провалюється. І засмокче тоді під ложечкою, засмокче…

І життя в тілі завмирає. Вітер здіймає запінені хвилі горами і як він не розтерзує в одну мить чайки – лише Богові відомо та святому Миколаю. Підкидає вгору і розкидає їх по чималій ревучій площі, але мине лише трохи часу і чайки знову вишикуються в похідну колону, в бойові ряди, все так же рухаючись уперед, наче ніякого шторму на морі й немає, а всюди тиша і благодать… Тому не пливуть суденця синім морем, що вітрищами гуде-виє-реве та стогне, а наче й справді сизокрилими чайками линуть… [13] Якщо гребці великої галери робили по 22 удари весел на хвилину (у виняткових випадках, але протягом короткого часу – до 26), що давало швидкість до 8 вузлів, то гребці легких чайок, міцні й витривалі козаки, могли робити до ЗО і більше ударів весел на хвилину, розвиваючи велику швидкість.

За два-три дні долітають вони до південного узбережжя Чорного моря, до Анатолії, до «обителі щастя на Босфорі», як турки називають свій Стамбул. І такого там шерхоту нароблять, такого, що турки довго-довго будуть отямлюватися, згадуючи набіг «християнських гяурів». «І річ не в тім, – як писатимуть історики про подібний напад отамана Івана Багатого, – що декілька сот молодців висадилися на берегах Золотого Рогу і запалили міські чи заміські царгородські поселення з розкішними палацами султана і турецьких пашів, а в тому враженні, що подібний набіг справив на могутню державу, першорядну на той час у Європі…»

Сорок годин – чи й менше було потрібно козакам аби досягнути берегів Анатолії. Швидко висаджуються на тамтешні береги (хоч де-не-де вони там і гористі та неприступні). Кожен козак бере з собою рушницю (у човні, для охорони його, залишаються двоє), і вперед, на штурм! Швидкість і навальний наступ – ось що було вирішальним за таких нападів. Не дати отямитися ворогові, звалитися на нього каменем з неба! У зв'язку з такою тактикою хтось із істориків справедливо зауважив, що «козаки досить широко застосовували правило, яке пізніше сформулював і практично застосував у великих битвах геніальний полководець Суворов: „Швидкість і несподіваність заміняють кількість!“»