Валентин Чемерис - Ордер на любов (збірник)

Рівно ополудень гахнула фортечна гармата, і всі козаки та джури пішли до своїх куренів обідати.

Уперше обідати – але вже козаком, – пішов і Петро Сагайдачний.

На обід подавали традиційні козацькі страви: тетерю – зварене пшоно чи житнє борошно на квасі, варену (або печену) рибу на стяблах (дерев'яні дошки з видовбаною серединою, щоб не стікала юшка), мед, пиво чи брагу в кінвах (невеликі відра з навішеними на них кухликами-«михайликами»), галушки, щербу – юшку з риби, куліш із салом або олією, іноді була баранина або дичина. Усе це готувалося на кабицях біля кожного куреня.

«…Після обіду співали пісні, думи, слухали розповіді, гру кобзарів. За розпорядженням курінного отамана частина козаків готувалася до виконання службових обов'язків у фортеці Січі, а також за її межами. При повному озброєнні вони йшли на січовий майдан і вишикувались у лави прикордонних форпостів, загонів по охороні січових шляхів, переправ на Дніпрі і Бузі, роз'їздів та варти на січових вежах і човнах. Огляд підрозділів та постановку їм завдання проводив військовий осавул за участю курінних отаманів, від яких ці підрозділи були виділені. За встановленим терміном підрозділи вирушали виконувати доручені завдання.

Надвечір дзвонили дзвони січової церкви Святої Покрови, закликаючи козаків на молитву. У церкві всіх зачаровував хор січової школи, що складався з хлопчиків-підлітків. Після молитви козаки йшли в курені вечеряти. На вечерю подавалися гречані галушки з часником або щерба. Після вечері хто грав на скрипці, сопілці, бандурі, бубнах, а хто співав пісень. Спалахували запальні козацькі танці. Через деякий час Січ, за винятком вартових на фортечних вежах та козацьких роз'їздів в степу, занурювалась у сон». [12] «Як козаки воювали», Дніпропетровськ, «Промінь», 1990.

Уся подорож з Києва до Козакії – Країни Козаків, як європейці називали Січ, неспішна і вельми небезпечна, зайняла тоді днів тридцять. Бойові насельники Січі зустріли їх весело, радо і гамірно, але з незмінним пошанівком – ні-ні, не якогось там Острозького школяра Петра Сагайдачного вітали, про якого вони тоді й чути не чули, – а купців з добрими товарами, вельми шанованими і дорогими гостями на Січі.

В куценькій біографічній довідці «Сагайдачний Петро Конашевич (Конашевич-Сагайдачний)» є такі два скупі рядки: «В 1601 році прибув на Запорозьку Січ. Під командуванням С. козаки здійснили успішні походи проти султанської Туреччини і Крим, ханства, зокрема в 1607, 1608, 1614, 1615, 1616».

В УРЕ чомусь пропущено 1606 рік, коли козаки під орудою Сагайдачного штурмували турецьке узбережжя, здійснивши успішні напади на Білгород, Кілію та Варну. Особливо на Варну, після чого воєнний геній Петра Кононовича різко пішов угору.

Сьогодні про Варну в енциклопедіях можна прочитати, що це місто в Болгарії, адмінцентр Варненського округу. Порт на Чорному морі. Заснована в VI ст. до н. е. як колонія Одессос, з VII ст. має сучасну назву. У Варні збереглися залишки античного й ранньовізантійського міста («Римська башта»), терми і адмінспоруди, житлові споруди часів турецького завоювання. Поблизу Варни – скельний монастир Аладжа, а також міжнародні курортні комплекси. В енциклопедії (УРЕ, т. 2, стор. 126) згадується, що під час російсько-турецьких воєн XVIII—XIX ст. російські війська тричі вели облогу Варни (1773, 1810, 1828), доки не здобули місто. І жодного слова, жодної згадки, що місто більш як на півстоліття раніше брали штурмом українські козаки на чолі з П. Сагайдачним.

Операція «Варна», здійснена Петром Сагайдачним, була настільки успішною і набула такого розголосу, що про неї навіть пісні по гарячому сліду складали:

Швидко біографічні довідки пишуться і за їхніми рядками виходить усе просто: прийшов на Січ у 1601 році молодий козак, випускник Острозької школи, а вже через п'ять-шість років очолив морський похід і взяв штурмом Варну! (Можливо, були й ще ранішні походи, але даних про них не збереглося.)