Валентин Чемерис - Ордер на любов (збірник)

Оскільки ж Рудольф II не брав на себе ніяких зобов'язань (правда, думав виділити козацькій старшині якісь там подарунки-подачки, аби схилити її на свій бік), рядове козацтво – чернь – не пристала на хитрі цісарські пропозиції і місія Еріха Ляссоти закінчилася, власне, нічим… На раді – для цього було утворене коло, – козаки не давши згоди, мовчали і мовчання їхнє було красномовніше за слова… Більше того, вони погрожували «кинути у воду і втопити кожного, хто не пристане на їхню думку» – запише Ляссота до свого щоденника. «А старшина, – зазначає він, – удала, що погоджується з рядовим козацтвом. Не зважаючись противитись черні, такій сильній і могутній, коли вона гнівається…»

Про свою мандрівку – вельми непросту і на ті часи навіть небезпечну, – імператорський посланець залише щоденник (він буде виданий німецькою мовою в Галле в 1854 і 1866 роках). У записі від 9 червня мандрівник запише: «Прибули на острів Базавлук [11] Базавлук, Бузулук – річка в Дніпропетровській області, права притока Дніпра, довжина 157 км. Базавлуцька Січ – назва Запорізької Січі, яка в кінці XVI – на початку XVIII ст. перебувала на о. Чортомлик або Базавлук. Звана ще Чортомлицькою або Старою Січчю. Базавлуцька Січ – одне з укріплень Запорозької Січі. Зруйнована російськими військами у 1709 році. Після того запорожці спробували збудувати Січ на р. Кам'янці, але змушені були відійти у володіння Кримського ханства, свого лютого ворога. Там з дозволу хана у 1711 році вони збудують в пониззі Дніпра Олешківську Січ. , що лежить на одному з дніпровських рукавів Чортомлику, або, як ще називають, при Чортомлицькому Дніприщі (2 милі). О тій порі тут була козацька Січ. Вони вислали назустріч кількох знатних осіб, щоб привітати нас від імені товариства і при нашому наближенні салютувати багатьма гарматними пострілами…»

Далі імператорський посланець зазначає, що «ми пішли (після салюту. – В. Ч.) у свої курені (вони називають їх кошами), сплетені із хмизу і зверху вкриті кінськими шкурами для захисту від дощу…»

Петро Сагайдачний прибуде на острів Чортомлик, на тамтешню Січ через сім років після Ляссоти, але вочевидь вона була такою, як і тоді, коли її відвідав посланець Рудольфа II.

І був 1601 рік, Петрові Сагайдачному тоді було… А втім, рік народження його зостався невідомим. Довгий час деякі історики вважали, що майбутній гетьман народився поблизу Самбора на Дністрі, інші – біля Перемишля, у Підгір'ї. Але сьогодні вже достеменно доведено – село Кульчиці, Самбірщина, що на Львівщині.

Якщо відкриємо енциклопедію (хоча б УРЕ), то прочитаємо, що Сагайдачний Петро Конашевич, він же (в дужках) Конашевич-Сагайдачний… Але хто він насправді – Сагайдачний чи Конашевич-Сагайдачний, бо прізвище його в історичній літературі вживають і так, і так…

Річ у тім, що батька Петра звали Конан (правильніше – Конон), за тодішньою вимовою – Конаш. Тож Конашевич (або Кононович) означає по батькові, а не подвійне прізвище, як вважали, коли писали: гетьман Конашевич-Сагайдачний. А він – гетьман Петро Конашевич (Кононович) Сагайдачний. Себто Петро Сагайдачний.

Але на думку деяких істориків – хоча б Б. Барвінського, – прізвище Конашевич узяте не від імені батька, а від імені одного з предків гетьмана.

«Конашевич, – цю думку поділяв і Д. І. Яворницький, – родове прізвище, яке носили шляхтичі з Підгір'я, Конашевичі-Попелі». Що ж до другого прізвища – Сагайдачний, – то на думку згадуваних істориків, воно було дане Петрові Конашевичу козаками – як вправному лучнику. Сагайдак – шкіряна сумка або дерев'яний футляр для стріл. «Сагайдачний» – прикметник від слова «сагайдак».

Отож, вершник прив'язував з одного боку до пояса лук з налучником, а з другого – сагайдак для стріл. Вправний лучник міг за хвилину випустити 8—12 стріл на відстань до 500 кроків.

Очевидно, Петро Конашевич замолоду був хвацьким і цілким лучником, тож його й прозвали Сагайдачним. Між іншим, прізвисько Сагайдачний було поширеним у ті часи на Брацлавщині, а також серед козаків на Подніпров'ї.

Довгий час вважалося, що це про Петра Сагайдачного співається у відомій пісні «Ой на горі та женці жнуть»:

Але це про іншого Сагайдачного, однофамільця нашого гетьмана, теж кошового отамана, але Григорія. Що ж до Петра Сагайдачного, то він дружини своєї Насті Повченської не міняв, вона його й поховала в Києві року 1622…