Роман Іваничук - Бо війна — війною… Через перевал

І враз із того зловісного лісу вихопився на буланому коні козак у синьому жупані. Огир шалено мчав, шлик чи то чуб лопотів позаду вершника чорною хоругвою, їздець у нестримному бігу допадав до підніжжя гори Лева, і король Ян Собєський, забачивши його, змахнув булавою, повелівши гусарам, панцерникам, драгунам і рейтарам, які заступили проліт між Замковою і Левовою горами, дати прохід посланцеві з ворожого табору.

Огрядний, у шкарлатовому кунтуші, всіяному золотими зорями, підперезаний золотим поясом, з карабелою при боці, стояв король на самій вершині гори поблизу велетенського валуна й зірко вдивлявся в стрілу Глинянського тракту, що заходив з розлогих полів у заліснену ущелину, з північного боку якої виглядала голова неприступної Чортової скелі, а з південного зяяла заросла диким чагарником болотяна западина, заступлена кам'янистим берегом. Тракт заходив у вузьку лійку, яка розширювалася аж біля Знесіння, і Ян Собєський терпляче вичікував, поки ліс списів почне густішати й проціджуватись крізь Глинянський вивіз.

Однак татари були ще далеко, а трактом мчав гінець, аж поки не зупинився перед королівською охороною. Стража розступилася, король допустив до себе вершника, той спішився і став перед ним, у пояс поклонившись і шликом козацької шапки замівши землю. Козак з одягу був непростий, тож, певне, й немаловажну вість приніс; Собєський оглянув його з голови до ніг, оцінюючи маєстат посланця, й проясніло шляхетне, зрите втомленими зморшками обличчя короля.

«Ваша величносте, — випростався гінець, — я, полковник гетьмана Дорошенка Микита Гоголь, припадаю до колін ваших і згодний стати разом з вами супроти нечестивих!»

«Яку силу ведеш з собою і де вона? — підскочили вверх густі брови Собєського. — І з чийого повеління прибув ти до мене — власної совісти чи з наказу гетьмана Петра?»

«Ясновельможний гетьман усієї України, ваша величносте, воліє не війни з Річчю Посполитою, а миру, що його заклали ще в Гадячі Виговський і Немирич. Він нині стримує турецьке військо, яке веде великий візир Ахмед Кепрілі через Хотин на Польщу, і ладен прибути в Золочів для переговорів, якщо на це буде ваша висока згода».

«А орду, що он суне видимо–невидимо, хто напустив на Львів — хіба не віроломний гетьман Дорошенко, який у присланому мені торік листі пообіцяв воювати тільки з Москвою?»

«Але ж бо Польща перша відступилася від Гадяцької угоди й пішла на змову з москалями в Андрусові, ваша…»

«Я не відвічальний за дії Яна Казимира, пане полковнику, — різко обірвав король мову посланця. — І ніхто інший, а я радив порозумітися з козаками на засадах Гадяцької унії, та цьому супротивився квазікороль Міхал Корибут Вишневецький, який недавно з перепою упокоївся в бозі… Я з гетьманом Дорошенком вів чесні переговори, а ось він пустив орду на Львів…»

«Дорошенко з кримським ханом Анділ–Гіреєм ніколи не трактував, — відказав полковник Гоголь. — Татари самовільно вийшли з Криму».

«Але спонукав їх до цього султан, з яким гетьман в союзі».

«Цей союз, після переговорів з вами, гетьман готовий розірвати».

«Може й так, може й так… Але цієї миті ні колишні, ані майбутні пертрактації між нами не мають жодного значення… Тут, під Львовом, лежать сьогодні наші Термопіли. Якщо орда візьме Львів — усім нам прийде кінець…»

«Так, так, усім, лиш не Москві, — підхопив полковник. — І це добре розуміє гетьман… Але ж погляньте, ваша величносте, як звужується ліс списів, — вам це нічого не підказує?»

«Я бачу все», — жорстко мовив король.

Він глянув у бік Чортової скелі, потім перевів погляд на багнисту улоговину, — полковник Гоголь стежив за королівським позирком.

«Спека яка, великий королю, — посміхнувся. — А ваші он у холодочку…»

«Ви вільні, полковнику, — холодно відказав Собєський. — Ідіть у тил мого стану. А після битви зустрінемось — на цьому місці або ж…»

«Бог добрий», — перехрестився полковник і відійшов. Король вибрався на валун, що завершував гору Лева, й став тепер видний всьому своєму війську, яке ждало наказу.

Між горою Лева й передмістям, що мало назву Знесіння, вилаштувались панцерні хоругви, тяжка гусарія зі списами, крилата драгунія і рейтари, озброєні аркебузами, бойовими сокирами. Й попереду них стали в шерегу піші стрільці з мушкетами; на фланги, утворюючи півколо, виступили пікінери з накладеними на флінти багнетами; із Замкової гори націлилися на Глинянський тракт і на Лисиницький узвіз жерла десятки гармат — багатотисячне добре озброєне королівське військо загородило вхід до Львова, й тут воно стоятиме на смерть.