Юрій Смолич - Мир хатам, війна палацам

Це був у Києві день торжества вільного самовизначення — свято готування до першого всенародного волевиявлення.

В цей день — на здійснення найвищого громадянського права і на підставі статті 52 Закону про вибори, — оголошено початок підготовки до виборів нової, революційної Думи — замість дореволюційної, складеної ще за царя, з цензових представників. Нову, революційну Думу належало всенародно обирати з представників від усіх партій. Про день самих виборів мало бути повідомлено пізніше.

Крім того, в цей день обнародувано ухвалу Тимчасового уряду про те, що з огляду на потребу підперти завоювання революції міцною фінансовою базою, оголошується всенародну передплату на «Позику свободи».

Ще вдосвіта сотні київських середньошкільників розійшлись по всіх кварталах міста, — і на ранок столиця України прибрала зовсім незвичайного вигляду. Не лише афішні тумби, але й усі стіни будинків у центрі та паркани на околицях з першим променем вранішнього сонця зацвіли плакатами, афішами і аншлагами.

На плакатах — на тлі величезного червоного прапора — була намальована прегарна дівчина в шатах барвистих, і постать її вибагливий художник скомпонував так, що прапор сам собою перепадав у довгий, звивистий шлейф елегантної дівочої сукні: дівчина була, власне, зодягнута в прапор і символізувала «Свободу».

Під цим пишним плакатом наліплено афішу — офіціальне оповіщення комісії по готуванню виборів. В оповіщенні один за одним були видрукувані списки зареєстрованих кандидатів. Списки російських партій надруковано російською мовою, українських — українською, польських — польською, єврейських — єврейською; в разі партії виступали в блоці, такий список друковано чотири рази вряд, усіма чотирма мовами.

На стінах будинків, на парканах та ліхтарях рясніли ще й аншлаги усіх можливих барв. І барви аншлагів були аж ніяк не довільні, а суворо регламентовані — за партійністю кандидатів. «Ви голосуватимете за список номер один!» закликали блакитні аншлаги партії есерів. «Ми голосуватимемо за список номер два!» заявляли рожеві аншлаги есдеків–меншовиків. «Голосуйте за список номер три!» запрошували жовтенькі аншлаги партії народної свободи. «Готуйтесь віддати свій голос тільки за мій список, за мій номер, за мій колір, за мою партію!» умовляли аншлаги вільних громадян усіма барвами спектра.

Цілком зрозуміло, що з такої нагоди над входами до всіх урядових і громадських установ замайоріли червоні прапори.

Над Педагогічним музеєм, де містилася Центральна Рада, замаяв прапор двоколірний: жовто–блакитний.

Ресторани та кафе «Шато», «Максим», «Франсуа», «Семадені» — з міркувань чисто комерційних — вивісили поряд і червоний, і жовто–блакитний стяги.

Національні знамена — біло–малиновий, біло–блакитний з шестикутною зіркою та зелений з півмісяцем — виставили клуби польський, єврейський і татарський.

Над клубом «Мать–анархія» вимахувала крилами чорна корогва.

Була неділя — вільний від праці день.

О восьмій, як завжди, хлопчаки–газетярі враз густо сипонули від друкарень з співучими, але пронизливими вигуками: «Киевская мысль»! «Последние новости»! «Южная копейка»! Для сміху — як неодмінний одвіку дотеп — вони останню назву газети переінакшували у вимові — «дюжина копейка»! Спеціально ж по змісту сьогоднішнього номера, — як найбільш сенсаційну новину та формулюючи свій непоправний професійний скептицизм в оцінці світових подій, — вони присшвували ще й щойно складену частівку:

В сьогоднішньому номері газети — ложкою буденного дьогтю в бочку святкового меду — видрукувано оголошення про зменшення по карточках цукрового пайка до фунта на місяць і хлібного — до фунта на день, а також про заборону вільного продажу на ринках курячих, качиних, а також і голуб'ячих яєць.

Вулицями вже деренчали трамваї — великі пульмани «франко–бельгійського товариства» з плетеними віденськими сидіннями, котили один за одним тупорилі авто–омнібуси маршрутних ліній на Дарницю і Святошине, снували триколісні «циклонетки–таксомотори», оглашаючи ущелини вулиць пікантними мотивами популярних оперет із своїх духових клаксонів.

О дев'ятій почались самодіяльні маніфестації.

З Політехнічного інституту на Брест–Литовському шосе під прапором «Свободу — народу!» висипали студенти–політехніки. Вони пройшли на Святославську, де з приміщення Вищих жіночих курсів забрали курсисток під прапором «Хай живе свобода!». Політехніки з курсистками промарширували до Комерційного інституту на розі Нестерівської і ввібрали в свої лави студентів–комерсантів під прапором «Свобода — наше майбутнє!». На розі Володимирської до них приєднались і студенти університету. На прапорі універсантів напис був максимально лаконічний: «Свобода!» Але — всупереч усім правилам граматики — з двома знаками оклику: позаду і попереду — «!Свобода!».