Юрій Смолич - Мир хатам, війна палацам

На чолі маніфестації повним складом вишикувався «Косостуд» — «Коаліційна рада студентства» — з «програмним» девізом молодого покоління революційної інтелігенції: «Обновленная Россия воспрянет от ига рабства и насилия».

Тротуари на цю пору вже густо залив празниковий набрід. Понад тротуарами шествували один за одним фігуранти з рекламними щитами від численних київських кабаре–мініатюр: «Інтимного», «Бергоньє», «Аполло», «Кіссо», «Буф», «Пел–мел», «Бі–ба–бо», «Кі–ка–пу». Рекламували Вертинського, Руденка, Сокольського, Франкарді і мадемуазель Гопля.

Празникова юрба ручаями вулиць стікалась головним чином до Хрещатика і тут негайно диференціювалася: солдати, покоївки й майстрові товклися тільки по правій стороні; офіцери, чиновники і дами в капелюшках — тільки по лівій.

Проте люди купчились не так перед пишними плакатами, як перед кольористими анонсами синематографів.

«Шанцер» анонсував на сьогодні сенсаційний «Шумной жизни пир» — з Лисенко й Мозжухіним; «Синема» — «Разбойника Антона Кречета» — за нашумілим романом Раскатова; «Експрес» — Макса Ліндера в «Павутині кохання»; «Люкс» рекламував «гвоздь сезона» «Поцелуй сирены» — з королевою екрана Вірою Холодною в парі з Рунічем. Але біоскопи «Новый мир», «Колізей» та «Шремер», — тонко відчуваючи політичну ситуацію, — оголошували на день вільного волевиявлення демонстрування епохальних бойовиків, по дві тисячі метрів кожний: «Предатель Мясоедов», «Тайны императорской фамилии» та «Гришка Распутин».

Тим часом з Подолу пройшла маніфестація Спілки офіціантів — з несподіваною заявою на плакаті: «Чайові ображають гідність людини».

Трохи пізніше почали оголошувати своє самовизначення різні клуби та союзи, що густо схопились за ці три місяці від дня Лютневої революції. Самовизначення клубів мало вже аж ніяк не двозначний політичний характер.

«Южно–русский союз» ніс прапор з одним лише словом: «Россия!»

«Клуб прогрессивных русских националистов» пройшов зовсім без прапора. Прогресивні російські націоналісти не несли нічого і не заявляли ні про що. Вони демонстрували з порожніми руками і мовчки. Що це маніфестують саме члени клубу російських націоналістів, а не будь–хто інший, можна було, проте, легко пізнати з медальйона, пришпиленого в кожного клубмена на лацкані піджака або на вилозі офіцерського кітеля. Знак цей був — невеличка іконка Божої Матері з младенцем Ісусом на руках. Втім, програма клубу російських націоналісти? була аж ніяк не божественна: її оголошено ще четвертого травня на шпальтах газети «Киевлянин»:

«Наше знамя — великая Россия, а великой она может быть, пока она неделима… Малороссия может получить только областное самоуправление. Государственным языком сохраняется незыблемо русский… Война должна быть доведена до победного конца — на условиях присоединения к державе Российской Царьграда и Прикарпатской Руси…»

Слідом за російськими націоналістами виступали лави членів українських «просвіт». Вони співали «Не пора, не пора, не пора нам, братове, чужинцям служить» і несли жовто–блакитні прапори з написами: «Свій до свого!», «Українці, гуртуйтесь!», «Україна — ненька нагла мила!»

Спочатку за «просвітами» йшла купка народу, але коли вони пройшли тими вулицями, якими щойно продефілювали російські прогресивні націоналісти, лави української маніфестації значно зросли: обурені зухвальством російських великодержавників, до них приєднувались нові й нові люди. Підбадьорені таким успіхом, українські націоналісти підняли ще кілька транспарантів: «Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями!», «Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці!», «Вимагаємо окремих Українських установчих зборів!»…

Тим часом на Думській площі, де стояв до революції монумент Столипіну, — вже вирував мітинг. Мітинг тут почався ще три місяці тому — тієї хвилини, як пам'ятник стовпу російського самодержавства був повалений на брук під грім оплесків та спів «Марсельєзи». З цього гранітного п'єдесталу були вимовлені перші вітання революції, і відтоді він став форумом для вільного, міжпартійного волевисловлювання: навпроти була Дума, поряд розташувалась Рада професійних спілок. Оратори з'являлись тут раннім–рано — тільки виходив на вулицю трудовий народ, поспішаючи на роботу, — і тільки пізнього вечора, коли місто вже облягалось спати, затихав тут на кілька годин нескінченний мітинг. Сквер з столипінським п'єдесталом інтелігенти іронічно прозвали «Київський Гайд–парк». По–вуличному це місце прозвано «центробрех», або просто — «брехалівка».