Юрій Смолич - Мир хатам, війна палацам

— Вірно! Правильно! — загукали з натовпу. — Нехай старшина на старе не верне! Ура Тимофію Гречці, матросу!

Тимофій Гречка тимчасом водрузив прапор на самій бричці. Він устромив держално в ту мутру біля передка, куди фурман уставляє батіг. Прапор став трохи нахилом і затріпотів по вітру, лоскочучи коням спини.

— Мух відгонити добре, — глузливо гукнув Омеляненко. — Треба б собі такого, щоб ґедзі до коней не підступалися!

Статечні дядьки запхикали: той Григор завжди насмішить!

Водрузивши прапора, Тимофій враз заспокоївся і споважнів. Він сплигнув з брички на землю, встановив безкозирку на брову, підтяг кльоші, віддав честь прапорові і попростував до гуртка фронтовиків: нехай і сухопутна снасть, а все ж таки — своя братва, разом кров проливали, — вони на суші в окопах, а він — «на канаві». «Канава», по–моряцькому, — море. Фронтовики зустріли Тимофія радо: гупали кулаками в спину, совали безкозирку з брови на потилицю і знову з потилиці на брову. Заводій гуртка фронтовиків безногий Вакула Здвижний вийняв з закладеної порожньої холоші штанів сороківку, заткнуту кукурудзяним качаном, і запропонував Тимофієві:

— На, браток, хильни. Для заспокоєння. Партійний будеш, чи так — від щирого серця?

Старшина тимчасом оголосив порядок денний.

— Чи будуть які запитання?

Запитання були і неабиякі.

Першим таки вирвався Оксентій Нечипорук.

— Вопрос! — гукнув Оксентій. — Так чи наріжуть людям землі, чи не наріжуть? І — задурно чи ні? І — чи зараз — поки панський хліб не зібраний, чи згодом — коли пан обіжнуться? Бо коли, сказати б, наріжуть, а свого зерна нема, то й…

— Дядьку Оксентій! — урвав старшина. — Постривайте лишень! Різати чи не різати — про те, як сказано, вирішать Установчі збори. А друге, — ви ж таки зразу двадцять запитань навернули, а треба порядку додержувати. В кожного ж своє запитання є, а ви, дядьку, зразу за всіх…

— Нарізати! — зарепетував Тимофій Гречка. — Зразу й нарізати! З панським хлібом! А ми вже самі викосимо! Земля селянам, фабрики робочим! Геть буржуазію! Паразитам амба!

Це було — як посвист на аврал. Загув цілий вигін — нарізати, зразу ж з пшеницею! І марно старшина та голова земкому переривались, закликаючи людей до порядку. Жінки на облозі теж зняли ґвалт.

Григор Омеляненко намагався настановити людей на розум:

— Та бійтеся Бога, люди добрі! Земля без устройства і під цвинтар — невдобна! Попервах треба Установчі збори, щоб закон написати!

— А коли ж вони, ті Тимчасові чи пак, Установчі збори будуть? Чи ж довго закон написати? Он писар за день по п'ять законів переписує! Що Установчий чи пак, Тимчасовий уряд собі думає!

— Геть Установчі збори! — гукав Тимофій Гречка.

Фронтовики, дарма що сухопутна снасть, його заодно підтримували:

— Геть тимчасовий, нехай постійний буде, правильний! Нехай землю нарізає, а то глядіть, щоб ми костурами та милицями не пішли різати! За що кров проливали?

— Ждати та ждати! — репетували жінки. — Вже й жданики поїли! Голопухнемо! Хай одміряють кожному, що полатається від революції!

Дівчата теж зняли вереск, але за загальним галасом їх голоси прохоплювались пискляво, і годі було розібрати, чого вони домагались. Мабуть–таки — клинка ґрунту на придане.

— Люди! — благав старшина, утираючи червону лисину хусткою. — Люди! Таж не для того ми сюди зійшлись! От народ…

— А не для того, то нічого й вистоювати! По хатах підемо. Вдома і без того діла є!..

Тільки управитель Савранський залишився наче до всього байдужий, бо йому і справді було байдужісінько: до сорока йому ж, звісно, нарізати не будуть, а панського — поки закону не буде — однаково не займе ніхто: на те влада є, нехай і тимчасова, а з міліцією та стражниками. Он у Григорівці вже спробували! Так козаки вишомполювали сот дві… Він зневажливо посміхався собі в вуса, аж Тимофій Гречка гукнув до нього:

— А ти, холуй, чого хахи строїш? Ще засмієшся на кутні! К стєнкє його, паразита!

Тоді Савранський, ображено озираючись, відсунувся в глибину брички, ховаючись за полотнище прапора.

Оксентій хвилювався чи не дужче від всіх. Вагання знову бентежили його душу. Хто ж його знав, де та правда була! Гукав Гречка, щоб різати землю негайно, — і Оксентій був з ним заодно: звичайно, зразу, доки ж чекати можна? Але гукав старшина, що без закону не годиться, — і Оксентій не міг не погодитись: певна річ, без закону куди ж? Гукали економічеські, щоб давати землю без викупу, — і Оксентій був саме за це: де ж людям тих грошей добути? Але гукали статечні дядьки, що нарізане задурно потім хтось таки відбере, а от коли купчу закласти, тоді вже комар носа не підточить, — і Оксентій признавав, що це слушно, бо ж сьогодні ти візьмеш у пана, а завтра хтось візьме твоє, а куповане — то вже зась! І батько ж, і дід Оксентійові мріяли мати власну земельку, і йому заказали таке на духу…