Юрій Смолич - Мир хатам, війна палацам

Грушевський тоді не знав цього і тому, відповідаючи Шептицькому, стримав свої мстиві жадання і просто зігнорував другу частину його речення. Він відказав тільки на першу частину:

— Так, пане–отче, — він умисне вжив зараз цього звертання замість практикованого між ними світського «граф». — Така біда: маємо революцію!

— О! — легко, по–світському, відгукнувся Шептицький. — 3 чого пан професор вдається в смуток? Коли б революція трапилась на Заході — а видать Бог, це неможливо, — тоді б пан професор мав підстави іритуватися. Революція ж в Росії значно збільшує шанси в нашій справі: ниньки вже творимо нашу державу! Бог опікується нами, пане професоре! Сили небесні допомагають нам у наших заходах!

Графиня Гагаріна знову кинула злющим поглядом на свого святого патрона. Знавши добре кілька європейських мов, і навіть російську, стара ханжа аж нічогісінько не могла второпати по–українському. А зрозуміти розмову їй було конче потрібно не тільки через звичайну жіноцьку цікавість, а ще й з прямого обов'язку: святобожність та цілковитий відхід від мирських справ не перешкоджали їй, давній англоманці, служити інтересам англійської розвідки.

Втім, митрополитові це було відомо, і, розуміючи, що розмова переходить у конфіденціальний план, він кинув ласкаво обом своїм тілоохоронницям:

— Ви можете йти і відпочити, діти мої. Христос з вами!

Кинувши отруйний погляд змії, святобожа мегера, а з нею й тихий янгол–хранитель, черниця–князівна, вийшли з кабінету геть.

Коли двері причинились і Грушевський з Шептицьким залишились вдвох, Грушевський мовив не без єхидства:

— Маєте рацію, графе! Сили небесні, вашими молитвами, звичайно, допомагатимуть, однак сили земні чинять шалений опір.

— Хто? — коротко запитав Шептицький. — Тимчасовий уряд?

— З Тимчасовим урядом ми знайдемо спільну мову, особливо якщо й надалі відіграватиме в ньому провідну роль добродій Мілюков. Однак є ще сили, які претендують на владу на нашій українській землі.

— Прошу точніше, пане професоре?

— Наприклад, робітники, ваша мосць. Либонь, ви — з вашого багатогранного життєвого досвіду — добре знайомі з цією соціальною категорією?

Грушевський з насолодою підпустив Шептицькому цю шпильку. Він натякав на повстання строкових у карпатських маєтках графа Шептицького, що відбулося перед війною і було придушене силою австрійської зброї. Він мав на увазі також страйк на львівській паперовій фабриці «Біблос», який завдав ще більше клопоту: адже графу, власникові фабрики, треба було придушувати страйк так хитро, щоб не відсахнути страйкарі від віри, яку поширював і зміцнював митрополит.

Шептицький кліпнув недобрим оком на Грушевського: шпильку він прийняв — у двобою всі засоби добрі.

— Робітники на Україні мітингують під гаслом «Нехай живуть Ради!» — пирхнув Грушевський. — Точнісінько, як у Петрограді, що, сподіваюсь, не проминуло вашої уваги?

— Ах, он воно що! — спокійно мовив Шептицький. — Але ж, любий пане професоре, утворений вашими наполегливими стараннями найвищий орган відродження української нації прибрав надзвичайно вдалої назви: Центральна Рада! Рада — я підкреслюю. По–російському це й означає «совіт». «Да здравствуют Советы!» — «Хай живуть Ради!», отже, і «Центральна Рада» — насамперед! Мої компліменти вам, шановний пане професоре! З–під вашого пера завжди йшли в життя слова мудрі і далекоглядні.

— Ах, облиште!.. — буркнув Грушевський. Він і на старості літ ніяковів, коли його улещували компліментами.

— Як Бога кохам, пане професоре! — Шептицький з насолодою вимовив цю вульгарну божбу: остогидлих наглядачок–святенниць поблизу не було. — Справді–бо! Ви — Центральна Рада! Тобто, натурально, ви прагнете до того ж, до чого прагнуть ваші робітники, коли виповідають свої прагнення гаслом «Хай живуть Ради!» — Шептицький зітхнув. — Нічого не поробиш, пане професоре, зараз, в Росії, вони — сила: революція зачерпнула глибоко з надр…

— Що ж ви пропонуєте, — сердито огризнувся Грушевський, — прийняти і нам демагогію… Леніна — про соціалістичну революцію?

— Аж ніяк! — знову спокійно відказав Шептицький. — Але буде зовсім добре, якщо українські трудові верстви саме вас, Центральну Раду, і вважатимуть виразником своїх домагань. Бог напоумив вас, і ви вчинили прозірливо. Тепер дійте далі мудро: нехай в Центральній Раді і справді будуть представлені широкі верстви простих людей.

Грушевський поблажливо посміхнувся. Митрополит пас задніх. Нехай же відразу і знає це своє, заднє місце. І Грушевський сказав: