Юрій Смолич - Мир хатам, війна палацам

Що з Шептицького був і справді неабиякий політик, не залишало сумнівів навіть у Грушевського. Але ж хіба це давало йому право отак вичитувати високоповажному професорові, неначе якомусь гімназистові, що не вивчив уроку? Грушевський таки підхопився з місця, таки стукнув кулаком по столі, таки гримнув, — і то був прояв відчування сили та величі того, що професор збирався виголосити.

— Я! — величаво мовив Грушевський. — Я сам особисто очолю найбільш масову партію. Мої «селянські спілки» — то й буде початок моїй партії! На з'їзді селянських спілок я оголошу утворення партії українського селянина — на сторожі його одвічних прагнень!

Грушевський сів і осушив хусткою вологе чоло. Він був схвильований. Він виповів свої сокровенні думки: створення партії українського селянина–землевласника — як основної сили для ствердження української державності — то була заповітна мрія професора, відколи він очолив Центральну Раду як дійовий орган для відродження нації.

Шептицький похилив голову майже побожно:

— Зашлімо ще раз щиру подяку Господеві за те, що на чолі нашої справи поставив, пане професоре, саме вас, генія нашої нації! — Це проказано зовсім щиро: ідея Грушевського очолити масову селянську партію замість купки інтеліїентів–лібералів, незнаних у народі і з програмою абстрактного «відродження нації», справді схвилювала практичний розум митрополита. — Любий пане професоре! Гратулюю! Ви таки здійснюєте в практиці життя вашу блискучу концепцію безбуржуазності української нації! Справді, хто ж і має підперти нас, як не наше українське, неначе писанка, село? І саме ви, пане професоре, неодмінно маєте стати на чолі партії, яка декларуватиме боротьбу за інтереси хлібороба. — Шептицький звів голову і глянув Грушевському в очі дещо глузливо. — Тільки ж навіщо утворювати нову партію — це справа забарна! Адже така партія вже існує і всі перспективи саме за нею!

Грушевський кліпнув, збентежений. Шептицький вів далі:

— Зважте, пане професоре, на те, що партія Мілюкова, тобто партія російських кадетів, яка нині кермує ще політикою Тимчасового уряду, от–от дістане абшит! Вона скомпрометувала себе зараз визнанням таємних зобов'язань перед союзниками. Туз і великий шлем у грі опиняться тепер в руках у адвоката Керенського! — В запалі митрополит, сам того не помітивши, вдався до звичної в колі австрійського офіцерства картярської термінології. — І робер буде за ним: до влади, на чолі коаліції, прийде, безперечно, партія російських соціалістів–революціонерів — вона має найбільш демагогічні гасла! Вірте мені: в салонах петербурзької аристократії я не тільки привертав істеричних князівен до католицької віри, але й добре обізнався з політичним станом! У нас, на Україні, шлях есерам відкритий і поготів: в нашій селянській нації, як справедливо кажете ви, пане професоре, все вирішує дух землі! І якщо прагнення селянства очолить партія українських есерів, то це й буде наймогутніша противага партії українських соціал–демократів, тобто партії Винниченка, який теж порушує ваш душевний спокій, мій любий друже!..

Шептицький раптом урочисто звівся.

— Пане голово! — мовив він звучно, наче з амвона. — Нація вимагає цього від вас: ви повинні вступити в партію українських есерів, повести її за собою, а за нею — всеньке українське село — без отих зайд та гультіпак, про яких ви згадували, а землеробів і землевласників. Нація доручає вам цю місію, і Бог благословить вас!

Шептицький звів руку, сотворив хресне знамення над остовпілим Грушевським і смиренно сів.

Все це було так несподівано для Грушевського — і нотація гімназистові, і хресне знамення, і те, що він, отже, революціонер, ще й… соціаліст.

Нарешті Грушевський сказав:

— Це вирішено, святий отче. Я радий, що ви підхопили мою ідею. Мої «селянські спілки» поширять партію українських есерів, і я її очолю. Тільки ж есери… вони своїм лівим крилом… ладнають… з більшовиками.

— Що вам до якихось там більшовиків, пане професоре?

— Як — що? Вони — найбільше лихо!

— Це безперечно.

Шептицький взяв з столу олівець і бавився ним.

— І їхня програма — соціалізація землі…

— Що з того, пане професоре? Щоб здійснити програму, треба прийти до влади, а більшовики до влади не прийдуть.

— Як же не прийдуть, коли… Тобто, я хотів сказати, що, звичайно, не прийдуть, але…

— Більшовики до влади на Україні не повинні прийти! — знову сказав Шептицький гостро і нетерпляче. — Цього ж не допустите ви на чолі партії українських есерів! — Обличчя митрополита зробилось суворе, в очах блиснуло люттю. — 3 більшовиками треба… тільки так! — Він з хрускотом переломив між пальців олівець і жбурнув скалки та тріски на підлогу під ноги. — І не робіть тимчасом з більшовиків якогось страховища! Есери — ідеологи дрібного землевласництва. А для українського землевласника, або, як тепер кажуть — дрібної буржуазії, — утворення самостійної національної держави, — то оборона його найважливіших, економічних, інтересів. Землевласник, і великий і малий, підтримає наші заходи будування української держави: більшовизм для України не буде страшний!