Валентин Чемерис - Генерали імперії

Здесь есть возможность читать онлайн «Валентин Чемерис - Генерали імперії» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2010, ISBN: 2010, Издательство: Фоліо, Жанр: Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Генерали імперії: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Генерали імперії»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Петро Дорофійович Дорошенко і Карл Густав Еміль Маннергейм… Що спільного між ними, чому відомий український письменник Валентин Чемерис з’єднав розповідь про долю цих двох історичних постатей у одну книжку? Один жив у XVII столітті, а другий — більш ніж на два століття пізніше, один був українцем, а другий — фіном. Але якщо придивитися уважніше, то спільного у українського гетьмана та національного героя фінів багато. Вони певний час служили імперії, вони обидва домоглися високих чинів у неї. Але і у Дорошенко, і у Маннергейма було в серці щось, перед чим не спроможні встояти ані чини, ані імперії. Це «щось» — любов до батьківщини. Саме заради цього і Дорошенко, і Маннергейм кинули виклик імперії, саме цьому вони присвятили своє життя…

Генерали імперії — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Генерали імперії», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Погода тим часом хутко псувалася, мжичка посилювалась. Петро Дорофійович відчув, що в нього вже мокрі плечі, а місцями й спина. Пориви холодного вітру наростали, він почав на коні промерзати. Повернув би додому, але згадав, що комусь з дітей не дістанеться хвостика, і поїхав у рідкий чагарник, де, бачив, бігали зайці. Траплялися серед них і вже наполовину білі — відчуваючи, що зима вже ось-ось, не за горами, а за лісами на обрії, і щоб вона не застала їх зненацька, зарані готувалися її зустріти в білих шубках, невидимих на білому снігу. Буває, що зима забариться, і тоді білі зайці на рудій жухлій траві здалеку себе викривають і в першу чергу гинуть у вовчих зубах, бо серед багряного листопаду їм, білим, сховатися ніде.

За одним з таких, наполовину вже в білому кожушку, і спрямував Гнідка. Довговухий кинувся до рятівного ліска. Заєць був нічогенький, нагуляв за літо вагу. Дорошенко пустив коня йому напереріз. Заєць зник в низинці. Полювальник подумав: доки сірий її пробіжить, він, горою скоротивши шлях, вже чекатиме його на виході з видолинка, біля чагарів. І встиг першим. Ще мить, і з низинки, як очманілий, вилетів сірий, високо закидаючи на бігу довгі задні ноги, ледь чи не перекидаючись через себе. Петро Дорофійович притис приклад до плеча, спіймав довговухого на цівку рушниці, але вистрілити не встиг, бо з-за куща напереріз зайцю вискочив вовк.

«Еге-ге, — подивувався Дорошенко, — виходить, на цього зайця є ще один полювальник? Ну й лови у мене назрівають…»

Вовк був здоровенний, як півтеляти завбільшки, і когось йому нагадував. Ба, ба, та це ж той… Що взимку у вікно до нього заглядав. Він, вовчище з розпанаханим вухом.

Треба було б стріляти вже по вовкові, але Дорошенко чомусь — сам потім дивуватиметься — опустив рушницю. А заєць навіть не встиг і загледіти, звідки на нього звалилась ще одна біда, як вовчі щелепи зімкнулися на його спині… Крикнув довговухий востаннє — пронизливо, якось по-дитячому, почувся хрускіт його кісточок, і все стихло.

Густо сіялась мжичка, груди і спина в Дорошенка вже були мокрими, а він сидів на коні (у вухах все ще лунав передсмертний дитячий крик зайця), не відчуваючи навіть холодного вітру, що пронизував його наскрізь. Мокрі голі дерева плакали, кінь струшував з себе вологу…

Вовк спровкола повернув голову, подивився на Дорошенка і неквапом пішов у чагарі, несучи в зубах мертвого зайця… Дорошенко ще міг би йому вистрілити в зад, але не став того робити, зачудований сміливістю сірого розбійника. І його нахабністю.

Вовк зник за кущами…

Мжичка вже переростала в дощ, по лицю Дорошенка дзюрили дощові патьоки, заливали очі, й вони щеміли, він мокрим рукавом намагався їх протерти. Вітер посилювався, гуло в степу. Петро Дорофійович повернув коня до села, вже не відчуваючи холоду, тіло наче закам’яніло.

Додому дістався геть закоцюблий і мокрий, сухого рубця не було. Зуби дрібно цокотіли, він нічого не міг з ними вдіяти.

— Та ти ж увесь мокрий, як хлющ, — жахнулася Агафія і притьмом заходилася стягувати з нього одіж, що липла до його тіла. — У твоєму віці ще не вистачало застудитися… Восени мжичка з холодним вітром — гірше морозу взимку… Господи, хоч би груди не застудив…

Груди він якраз і застудив.

Всю ніч не міг зігрітися, хоч Агафія і витерла його спиртом, вовняною хусткою обмотала та кожухом вкрила, але він все одно тремтів і не міг зігрітися та все скаржився, що йому холодно… що йому холодно… що йому холодно… Зуби дрібно цокотіли. Всю ніч його тіпала пропасниця, Агафія насильно — пити він не хотів — влила йому в рот царського вина, але й воно не зігріло чоловіка. З’явився сухий надривний кашлюк, Петро Дорофійович скаржився на тупий біль у грудях і в боці, дихав важко, з тонким присвистом. Горів.

Вранці Агафія послала за сільською знахаркою, бабця причовгала, сама ойкаючи та скаржачись на свої болячки. Ніби її для того й було покликано, оглянула хворого, похитала головою.

— Летюча пропасниця в твого судженого, — шепнула Агафії. — Трудно її буде спиняти, ой, трудно. Либонь, Дорофійович вже й догорає. І чого він в таку негоду пішов на охоту?

— Так зранку ж було сонце…

— Було та загуло. В таке времня погода по сім разів на день міняється. А коли намокнеш, а вітер холоднющий до кісток пробирає — худо буде. Ой, худо. Та й не парубок він, — перехрестилася. — Як Бог дасть, так і буде. Може, він Дорофійовича вже до себе забирає — нам Господні наміри невідомі. Я зілля приготую, але… Поки що він при пам’яті — дітей приводь… Прощатися. Та й сама попрощайся, скажи йому…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Генерали імперії»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Генерали імперії» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Валентин Чемерис - Рогнеда
Валентин Чемерис
Валентин Чемерис - Ярославна
Валентин Чемерис
Валентин Чемерис - Феномен Фенікса
Валентин Чемерис
Валентин Чемерис - Смерть Атея (збірник)
Валентин Чемерис
Валентин Чемерис - Приречені на щастя
Валентин Чемерис
Валентин Чемерис - Ордер на любов (збірник)
Валентин Чемерис
libcat.ru: книга без обложки
Валентин Чемерис
Валентин Чемерис - Це я, званий Чемерисом…
Валентин Чемерис
Отзывы о книге «Генерали імперії»

Обсуждение, отзывы о книге «Генерали імперії» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x