Наталена Королева - Quid est Veritas?

Я довідався від людей, що тут земля мало коли міняє господарів, — вони задоволені прибутками, що їх дає їм їхня нива. Само собою зрозуміло, не думаю усувати працьовитих і діяльних villicus-ів [286] Villicus — державець, фермер. . Навпаки, намагатимусь зберегти їм їхній авторитет. Але це не перешкоджатиме, щоб я вимагав від них якнайточніших розрахунків.

Вважаю також, що годиться мені бути самому присутнім при всіх працях — від орання аж до жнив, також годиться засіяти власною рукою першу жменю зерна в розорану ріллю та зжати сніп благословенного богами врожаю.

За взірець беру собі Руфа, Руфілиного батька.

Його смерть, що сталася торік, уважаю за героїчну, як смерть вояка в бою. До останньої хвилини Руф був чинний, як добрий pater familias. Але про це годі сказати лише побіжно».

І Кай викликав образ тієї трагічної події.

«Торік напровесні бурі нагнали стільки води, що, здавалося, море пішло в наступ на землю. Ніхто не сподівався, що вода підступить аж до саміських будинків [287] Події, подібні до описаної, ще й нині повторюються на побережжі Андалузії. Хвилі зносять у море часами цілий урожай. Снопи виловлюють потім із води, якщо це можливе. . Навіть кам’яна площадка перед Руфовою віллою була затоплена і стала підводною скелею.

Все, що було в садибі, речі, знаряддя, тварини й люди, змито водою. Про Руфову сміливість розповідають дива! Скільки здобичі вирвав він у злісної стихії! Але хуртовина не вщухала, лише ставала все дужчою. Руфові сили нарешті ослабли в цьому довгому й тяжкому бою.

Шалений вихор, знищивши наслідки цілорічної праці, не змилосердився і над самим Руфом. Хвиля так кинула ним об кам’яну площадку перед його домом, що Руфа довелося віднести на похоронний стіс, а не на ложе».

Кай зупинився. Бачив себе самого на місці мертвого Руфа, також готовим на все для своїх… Це слово «свої» збудило згадку про тих, що залишилися в Юдеї, а серед них виринула залита золотом голова Магдалини…

Маріам? У житті такого rusticus-a [288] Rusticus — селянин, хлібороб, також груба, некультурна людина. , яким хотів стати Кай?..

Посвятною носійкою натхнення — так! Але матір’ю роду? Управителькою власних земель?.. Блюзнірська думка!

— Мудра, прекрасна Маріам, як же ти добре сказала тоді в Тиверіаді: «На початку слід завжди уявити собі й кінець».

Знов відклав каламос і сперся на руку.

Ні! Магдалина була для нього навіть не першим коханням, а втіленою мрією, тугою за ідеалом! За недосяжною мрією! І мрією вона повинна лишитись.

Легким шерехом надбігла згадка: коли несподівано зірвалася коротка хуртовина, у Кая, шо саме приймав звіт від ланового Галла, вирвалося мимохіть:

— І навіщо існує в природі таке страхіття?!

А Галл цілком просто й спокійно промовив:

— Громовиці та хуртовини підпирають родючість та плідність рослин. Вони потрібні!

Отож Маріам була першою хуртовиною Каєвого життя! Без неї не було б того врожаю, що його повинно принести життя! Але дозріти мусить той урожай його віку без хуртовин, гураганів, злив, що проламують хмари, в спокою аж до повної дозрілості плодів його життя…

Матрона Юлія передучора сказала:

— Земля — як доля. Вона дає і добре, і зле, в залежності від того, що людина сама посіяла!

Правда це! Свіжі ще рани… Але вже не печуть так гостро. Вони лише не загоєні, закороткий-бо минув час… А втім, старі ветерани кажуть, що й загоєні рани відзиваються болістю, хоч і не безпереривною, а хвилевою, протягом цілого життя, до смерті…

Щоб відігнати журливі думки, знов вернувся до листа:

Мати не мусить мати підстав тривожитись, що її Кай здичавіє на селі, стане одним із rusticus-ів, що їх висмівають у комедіях, як грубих людей.

Таррагона недалеко від усіх земель. Віддаль — шість-вісім годин їзди! Добрих коней у їхніх стайнях на бракує. А Кай їздити, здається, вміє…

Таррагона має й музей [289] «Музей» у ті часи був тим, чим нині є університет, а не збіркою різних історичних предметів. , збудований на взірець єдиного у світі Олександрійського музею [290] Історичні факти. . Навчають там мудреці та митці [291] Історичні факти. .

Не дурно ж Таррагона посвячена Аполлонові, богові надземних злетів. Аполлонове місто не допустить, щоб у ньому наслідували приклади нерозумної пихи urban-ів, тих, що ще вчора були вільновідпущеними рабами, як це любила зазначати мати…

Що б написати ще?..

Очистив каламоса. А з-під «стрілами вигнутих», як казала Магдалина, Каєвих він, ластівкою вилетів погляд і торкнувся Сціпіонової вежі, що, мов крапка, закінчувала історією записані аннали: