Наталена Королева - Quid est Veritas?

Єгонатан не чекав такого вирішення і спробував слабо сперечатися.

— Сказав тобі: продати! Так про що ж іще мова? А Зелфу… — впав утомлений на подушки…

…………………

Єгонатан сподівався, що Хетгура наробить плачу, буде прохати, вирікатись… Однак помилився.

Вчувши, що Зелфа у всьому призналась і вже нема її серед живих, Хеттура зблідла, на мить приплющила очі. Потім обома руками вхопилася за серце, немов хотіла вирвати його з грудей і кинути вгору, як Магдалина голубів!

— Хай летить! Хай попередить Корнелія про небезпеку, що загрожує нині вже й красуні Маріам… І освіченим учням Раббі…

По короткій мовчанці спитала голосом, повним презирства:

— Чого ж тепер хочеш ти чи всі ви від мене? Кажеш-бо сам, що ви все знаєте!

Подивилася довгим поглядом просто у вічі нареченому.

Багато прочитав у тому погляді Єгонатан, аж заломилася його самопевність. У дійсності, від Зелфи не довідався нічого. Лише перехопив невільницю біля самої прокураторової Преторії. І висновки поробив сам. Зелфа ж була, як німа. І тоді, й уранці. І тортури не витягли з неї ні слова.

Єгонатан був цілком певний, що Хетгура хотіла бачити центуріона Корнелія, по Пилатові другого найзапеклішого ворога жидів та фарисеїв, на думку скриба…

Був також цілком певен, що Хеттура зраджує… Його особисто? Чи ціле юдейство? Перше хвилювало його мало; лише постільки, поскільки належала йому, як його власність, і не мала б самовільно переходити в розпорядження іншого, та ще й римлянина!

Краса, вдача й почуття Хеттури ніяк не цікавили скриба.

Не кохав її, як не кохав жодної жінки, цього посуду дияволового… Було-бо правдиво написано у святих книгах, що «гірша за смерть жінка. Бо вона сіть. Серце її — лабети, а руки — ланцюги. Врятується від неї добрий перед Богом, а грішник буде впійманий нею» [246] З «Приповідок Соломонових». .

І навіть нині, коли був повен цікавості й надії дізнатися таємниці, коли дивувався рішучості дівчатка, цитував напам’ять із «Приповісток Соломонових»: «Жінка є нерозсудлива, говірлива, ще й нерозумна та темна» [247] З «Приповідок Соломонових». .

Мав узяти Хетгуру за дружину, бо так велить Закон [248] Такі були традиції і так вірили юдеї. . Невідомо-бо, з якого кореня має народитися Месія. І ще тому, що недобре бути чоловікові самому [249] Такі були традиції і так вірили юдеї. .

Що ж, він, Єгонатан — ізраїльтянин без закиду, до того ж і бездоганний служитель храму, то мусить бути і його наречена бездоганної поведінки. Більш від неї він нічого не вимагає. Як же насмілюється вона вибирати? Вночі посилати свою невільницю до поганського сотника? До римлянина? За таку нечувану зраду ще не раз попросить вона милості й милосердя!..

Ніжна, як перла, але тверда, як адамант [250] Адамант — діамант, старовинна форма. , Хеттура нітрохи не змінилася на обличчі. Була цілком спокійна, на все приготована.

Аж згадка про милосердя вивела її з рівноваги:

— Ти? Ти можеш розумітися на милосерді? — запитала з найвищим сарказмом. — І на коханні ще, може? Таж ти — готовий євнух! А з усіх людських почувань ти знаєш тільки злість, ненависть, помсту!.. Якщо ти йшов так по-свідомому проти безсумнівного, навіть і тобі, Месії, коли ви з Гананом говорили сам на сам, очі на очі, то чого ж можу сподіватися від тебе я?..

Опечений словом нечуваної зневаги та спантеличений незвичайними Хеттуриними відомостями, Єгонатан розгубився й не знайшов ані відповідного слова, ні відповідного руху… Зате остаточно погодився з вирішенням Каяфи. Таку дійсно найліпше продати, щоб не мати її при собі!

…………………

По трьох тижнях, коли Хеттура ходила вже не шкандибаючи, її продано в рабство.

Фінікійський работорговець за своє життя бачив чимало різноманітних невільниць. Однак до цього випадку ще ніколи йому не траплялося бачити, щоб молоде дівча, гарне, добре виховане, з різними здібностями, так радісно йшло на продаж…

— Підозріло! — міркував торговець.

І взяв спочатку «крам» на «евентуальний перепродаж»… Та вже другого дня дістав потрібні відомості. А що документи були в повному порядку, залюбки заплатив за дівчатко високу ціну.

І не програв. Бо не довелось везти нову невільницю аж до Риму. Вже другого дня за подвійну ціну продав її на місці.

Постійним Хеттуриним власником зробився один із найбагатших міських радників, Йосиф з Ариматеї…

— Не бійся, дитино, — говорив їй потиху. — Завтра визволю тебе перед претором і будеш знову вільною…