Наталена Королева - Quid est Veritas?

Розсунув прорізи плаща й показав сліди свіжих ударів.

— Це все, що я дістав за оборону віри батьків!.. За те, що я став за святий закон! За справу!.. Тяжка біда моя!.. Зглянься, священику священиків! Змилуйся!

Каяфа витяг із-за пояса плетений гаманець. Дотиком пальців пересвідчився, що він півпорожній. І висипав прохачеві у наставлену полу.

— Іди!

— О могутній, дякую тобі!.. Не відкидай мене!.. Може, знову буду тобі потрібний, коли воскресне Він…

Корчі перекривили обличчя первосвященика, і він незграбно копнув прохача ногою. Двоє рабів, що стояли при брамі, вхопили старця й відтягли.

Щойно коли пани вступили в дім, блиснули білі пальмові киї.

— Тепер уже тебе ніхто не зцілить, сину нечистого крокодила Сукі [234] Крокодил по-єгипетському називається «сукі». ! — почулася єгипетська лайка ефіопів-рабів. — Не оплатиться тобі торгівля зрадою! Маєш! Маєш!

Третього дня після похорону Пророка Назаретського зала малих нарад у Каяфинім палаці, завжди повна нашорошеної тиші, аж тремтіла від вигуків жидівської сторожі.

— Ангел Всемогутнього зійшов з небес!

— Відвалив камінь від дверей!

— І сів на ньому!.. — присяглися в несамовитому жаху старші над храмовою сторожею, Натан і Нухим.

— Вигляд його — як блискавка!

— А одежа — як сніг! — виривалися голоси інших вартівників.

— Чому ж не запитали ви… — почав був Ганан і відчув, що говорить «не те»… І що взагалі говорити нема про що…

— Куди ж ділося тіло? — повним палкої злоби поглядом зиркнув на сторожу Каяфа. — Дослідили ви?

І спустив очі. Бо бачив розпалені екстатичним захопленням погляди варти.

Перший Нухим, а за ним Натан і всі десять вартових відчули збентеженість панів. І осмілилися.

— Досліджувати що?

— Питати кого?

— Хто мав питати?

— Не тільки ми попадали із страху, а й гори здригнулися!

— Лежали ми на обличчях від світла неземного, що осліпило нас!

— Мовчати! Баби балакучі, не сторожа храмова! Мовчати! — раптом вибухнув Каяфа, розпалений сліпим гнівом на власну безсилість. І рабський страх гасив хвилинне піднесення духа.

— Перший з вас, шакали, хто поза цими стінами оповість про цю… вашу ганьбу, — Каяфа набрав повітря в легені, — той з вас, боягузи, що лякаєтесь труни, труни з мертвим тілом, висітиме на хресті, на тій самій Голгофі! — знайшов віддушину своєму гнівові.

— Нухим і Натан, — узяв слово й Ганан, — ше сьогодні підуть з караванами до Синаю [235] На горі Синай були копальні міді й добували бірюзу. Працювали там за кару, бо праця й підсоння були нестерпні. , до кам’яних домів! Решта — на галери [236] На галери веслярами також посилали за тяжку провину, бо праця була тяжка й небезпечна. Галерники були прикуті ланцюгами до своїх лав і на випадок аварії гинули разом із галерою. ! До Тира!

Невільники — бо храмова варта для певності складалася з невільників — упали навколішки й заголосили.

— Усього на третій день у вашій присутності, озброєна отаро шакалів, ви-кра-де-но тіло з приваленого кам’яною плитою скельного гробу!.. Ви-кра-де-но! ту повторив ще раз, силабізуючи роздільно.

— Хто ті злодії, що підкупили вас, дізнаємось пізніш! А тепер запам’ятайте: мертві не воскресають [237] Більшість юдеїв не вірила у воскресіння мертвих. ! Ви ж заслужили самі смерті! Та дякуйте мені… І Богові… що не караю вас смертю, як справедливий суддя, але карою, як добрий священик…

Замок, накладений на уста храмовій сторожі, поміг. Ще до вечора того дня не було в Єрусалимі куточка, де б не знали, що учні розп’ятого Раббі Назаретського викрали тіло й винесли його з Єрусалима невідомо куди.

Всі знали, що винна тому п’яна й підкупна храмова варта, яку вже покарано за це галерами…

— А що ж римляни? Чому не послали римських вояків? — часом виривався обережний запит.

— Римляни? Намісник не міг примусити своїх вояків! Боялись і мертвого ізраїльського Пророка!

— До того ж римляни вірять, що мертві можуть воскреснути… ожити… чи що…

— А Нафталим?

— Який це Нафталим?

— Та ж отой вільний, що то його недавно прийнято до храмової варти! Оповідав у попіні [238] Попіна — шинок близько храму (поганського), в якому звичайно сиділи й чекали нижчі жерці, «попі», що заколювали та розрізували офірних звірят. Українська народна назва «піп», «попи» походить не від цієї чисто римської назви, а від перекрученого грецького слова «папа», що означало «отець». Так греки називали своїх духовних. …