Наталена Королева - Quid est Veritas?

Прокула ж саме з тих, що, мов справжні пітоніси [232] Пітонісами називались у Греції пророчиці найвизначніших грецьких храмів на Делосі і в Дельфах. , прочувають прийдешні події, вкриті запоною поточного життя…

Що ж тепер із нею?..

Вранці Аретуза говорила:

— Доміна заснула аж над ранком. Цілу ніч мала якісь терпіння, було їй зле… Лікар чекає, аж світла доміна прокинеться. Казав не будити… Але не подібно це на хворобу!.. Чари це!.. Вночі доміна говорить сама до себе, плаче…

Прокула плаче?

Пилат труснув головою: вчув галас… У Преторії аж гуло…

— Як на рибному торзі [233] На рибному торзі в Римі було завжди найгаласливіше місце. ! — скипів гнівом прокуратор і повернув голову до вікна. І побачив: перед ним повно знатних людей з міста й передових юдейських священиків.

— Коли ж зволиш, світлий прокураторе, видати наказ про сторожу? — не витримав гнітючої паузи Ганан.

Пилатові очі блиснули гострим вогняним списом. Аж у вухах заскрипіло від стиснутих жувальних м’язів. Але презирство згасило вибух стихійного, як буря, гніву. Уста вимовили байдужно:

— Маєте свою… — зробив рукою далеко різкіший рух, ніж мав би зробити при цій нагоді. — Забезпечте, як знаєте…

Первосвященик Ганан схилився в глибокому поклоні. І добре зробив: не міг би інакше приховати ненависті, затиснутої у зціплених зубах.

«Ох! Зловити б тебе нарешті в лабети!» — зітхнув. Але стримано промовив:

— Наші вартові — люди місцеві, світлий прокураторе… Можуть бути під впливами… Більшої ваги набудуть перед повінню люду, зайшлого з усієї землі, слова: «Не воскрес, бо воскреснути не міг», коли їх вимовить Рим… що звик давати закони світові…

Пилат відчув повчання та гостряк прихованої іронії в цих позірно покірливих словах. © http://kompas.co.ua

На високо підголеній його потилиці набігла темна жила. На виску запульсувала друга. Але знов рівним голосом промовив:

— Здається, юдею, ти дозволяєш собі давати поради цезарському намісникові. В самому його палаці! І при виконанні Службових обов’язків?!

Підвівся з мармурового крісла, на якому сидів.

— Як хочете й де хочете, ставте сторожу. Але — свою. І взагалі, досить!

Обірвав різко. Мов жбурнув мідяний таріль на кам’яну підлогу.

— Звертатись до мене в цій справі забороняю!

Злегка повернув голову до сотника:

— Корнелію! Накажеш видати тіло Ісуса з Назарета радникові Йосифові з Ариматеї. Залишишся при радникові, коли буде потребувати.

Тога зсунулася з Пилатового рамена. Підхопив її. І вже, повернувшись до виходу, додав:

— Тобі й Лонґінові доручаю, щоб похорон відбувся без найменшого заколоту. Доглянути!

Важка Пилатова постать віддалялася утомленим кроком. Кінець білої тоги волікся за нею мармуровими плитами…

Широкими сходами спускались і первосвященики, радники, книгознавці. Намагалися зберегти достойний вираз перед «поганами».

Ганан витирав піт з чола.

У Каяфи виступили сухі червоні плями на крейдяно-білому обличчі.

А Єгонатан, ще більш потемнілий, ішов за ними, ніби зовсім спокійний і духом непритомний. Але душа його звивалась і корчилася болістю. А серце ридало:

— Боже отців наших! Чому ж не видав Ти силі правиці моєї цього гнобителя народу Твого? Чому не прийняв життя мого, як заплату за смерть його? Вислухай хоч тепер палку молитву мою!.. Боже отців наших!

…………………

Коли зачинилася брама Преторії, очі всіх загорілися запитаннями.

— Мусимо знов на нараду! — хрипко озвався Каяфа.

Кивнув Єгонатанові й пішов разом із ним уперед.

Перед брамою первосвященикового дому впала в порох стареча постать:

— Милосердя! Священику Всемогутнього, змилуйся!

— Що це? — гостро спитав Каяфа.

Але вигляд поважного старця, що привселюдно стояв перед ним навколішках серед вулиці, трохи розгладив його досаду.

Думкою мигнуло: «Для нашого люду влада — це я, а не римлянин-чужинець!»

— Чого просиш? Устань! — спитав м’якше.

Блудний погляд вицвілих старечих очей та чорна яма беззубих уст, що викидала непов’язані слова між сиві сплутані кучері довгої бороди, пригадали Каяфі:

— А! Це ти! Зцілений у суботу блюзніром у храмі! Що ж ізнову?

— Милосердя!.. Зглянься на біду мою велику! Те зцілення знищило мене! Відняло хліб від уст моїх!.. Кожен подавав каліці… Нині ж одні гонять, бо я зцілений Ним. Інші знову плюють на мене, бо я тобі доніс на Нього. Казали: гойно заплатять, як буду свідчити про Нього! А ось глянь! От уся платня!