Наталена Королева - Quid est Veritas?

Розплутувала вузлики й ловила дальший кінець думки…

Ніхто, як мудра гетера, що розуміє незалежність, не пригодиться так на те, щоб виплутати юнака з погубних ідей! Ніхто!

Ніби Магдалина не приймає Каєвого кохання? Галилеянка погорджує римським громадянином? Сином прокуратора?

Можна припускати тільки одно: не слова кохання й не бряжчання золота можуть змінити вирішення гетери, красуні й багачки…

Бачила вже Магдалину в Тиверіаді. Перед очима матрони встав світлий образ. Дійсно — муза! Зоря, що годі описати! Не куртизана, засліплена тілесними втіхами або дарами багатства… Ні! Вона натхнена всіма музами, світить усіма вогнями, що ними може палати людська душа…

Нелегко таку забути!.. І не швидко це станеться… А з Каєм — особливо!.. А коли це станеться, скільки шалених учинків може скоїтися! Бодай під впливом тих в останній час улюблених Каєм гасел: «… Нема ані елліна, ані юдея — всі однакові!» «Блаженні тихі, бо вони унаслідять землю…» і т. д.

Таж землю підбивали такі «тихі», як Юлій Цезар, Македонський Олександр, Рамзес Великий…

А рівняти галилеянина з римлянином?

— Бідний мій Каю! Мусиш позбутися цих дивацьких мрій! Прокула не виконала б до кінця своїх обов’язків, як звичайна mater familias [218] Mater familias — мати родини. , коли б у такій душевній хуртовині покинула сина самого шукати берега!

Ні, власне, вона сама, Прокула, як свідома mater familias, мусить подбати про заснування сином славного родинного вогнища! — відмітила це в думці, немов записала на табличці…

Був уже час закінчити денне ткання. Тож від міркувань, що чітко оформилися, Прокула без вагання перейшла до чину…

Магдалина в своїм становищі завжди могла сподіватись всяких дивовижних речей на світі. Але ж лектика від шляхетної пані Клавдії Прокули, світлої дружини преславного прокуратора Понтія Пилата, — як зголосив optio, начальник прокураторової особистої охорони? Лектика, що з’явилася не лише в супроводі рабів, але й вояків?

…………………

Магдалині аж стемніло в очах.

Що ж могло трапитися?.. З Каєм?.. Може, кличе її в смертельній небезпеці? Чи не заплутала його в Каяфові сіті та одчайдушна Хетгура? Чи не впіймалася вона?..

Але, як каже оріїо, — Кай у найліпшому здоров’ї, спішно приготовляється до від’їзду на північ Середземного моря, до Іберії [219] Іберія — назва, яку римляни давали Іспанії. …

Не Кай, а в диптихоні стоїть виразно:

«Понтія [220] У Стародавньому Римі законна, а не; куплена жінка приймала наймення чоловіка. Дружина Кая мала б називатися «Кая», а потім уже своїм дівочим найменням. Так само дружина Понтія Пилата Клавдія Прокула мала право на наймення «Понтія». Відгук цього римського права та звичаю зберігся й донині у французів. Там, наприклад, дружина Каміла Фламмаріона називається «Madame Camile Flammarion». Дарма, що хресним своїм найменням вона звалася Стелла, немов призначена була бути дружиною славного астронома! В інших романських народів цей звичай не існує. В Італії жінка носить своє хресне наймення та родове прізвище чоловіка. В Іспанії кожна жінка носить завжди: 1) кілька хресних імен — залежно від того, скільки пар хрещених батьків було при хрестинах; 2) прізвище батька; 3) прізвище матері. Це дає довжелезні іспанські прізвища. Це робиться для того, щоб не могли вступити в подружжя люди між собою споріднені, кревні. Клавдія Прокула — Маріам з Магдали, доньці Теофіла арматора. Привіт! Дай, прошу, можливість поговорити з тобою без свідків!»

Нічим злим це не могло загрожувати. Але чому така велика варта?

У Єрусалимі неспокійно. Між юдеями та галилеянами, що завжди ворогують між собою, велике напруження, — була відповідь начальника варти.

Неспокій у Єрусалимі — звичайне явище. Тож Маріам, не турбуючись цим, з цікавістю сідала в лектику.

У Прокулиних носилках, як і в Магдалининих лектиках, подушки пахли нардом. Ця дрібниця немов переконала Маріам:

— Що ж тут незвичайне? Дві визначні жінки, що стоять осторонь натовпу, одна вивищена службовим становищем свого чоловіка, друга — самостійно здобутим становищем, можуть мати бажання щиро поговорити одна з одною без свідків! Про що? Найпевніше про те, що їх в’яже між собою: про Кая!

Майже заспокоєна, дивилася Магдалина на соняшний промінь, що пробивався крізь вузьку щілину між заслонами. Розсипався іскрами в інкрустованій перлами оніксовій широкій фібулі [221] Фібула — клямра, пряжка, звичайно досить велика. Дорогоцінності й самоцвіти описані відповідно до того, як їх тоді робили й носили. , що підхоплювала й тримала фалди Магдалининої загортки. Мов у дзеркальній поверхні спокійної води, відбивався у смарагдовій підвісці довгої сережки і стікав краплинами рефлексів на майже фіалковий пурпур шовкових подушок…