Наталена Королева - Quid est Veritas?

Що слід знищити того плазуючого гада-ідумейця, про те не може бути двох думок, жодного сумніву чи хитань! Але чи личить римській гідності лукаво миритись із ворогом, яким погорджуєш? Та ще в добу, коли затис у руці зброю проти нього? А це Понтій Пилат зробив!..

Човничок заплутався в основі. Смикнула і замотала ткань…

Затисла зуби і спокійно, методично, обережно вимотувала, розплутуючи одночасно і свої думки…

Що ж вона має тепер робити? Знизитись до того, щоб своєму чоловікові, розумному і правдивому, Пилатові Справедливому дорікати або хоча б тільки виказувати його помилку? Таж сьогодні їй не годиться повчати й наставляти навіть Кая, бо ж таки він уже скинув хлоп’ячу тогу-претексту і став мужем.

Клавдія Прокула на те стала «Понтією», щоб помагати своєму чоловікові в потребі. Навчати його або згоджуватися без застереження на все — цього вона собі ніколи не дозволить.

Було б дуже обачно привести його до визнання своєї помилки. Але тоді — Пилат перестане бути Пилатом!

Тож залишається тільки одно: відійти й більше ніде й ніколи не зустрінутися…

Покрутила головою й смутно всміхнулася:

— Для Прокули середини ніколи не було й не буде!

Увільнила від «вузликів» думку, як пряжу, і знову рівно й швидко йшли далі праця й думки.

Найперше, треба негайно відіслати Кая «до землі». Це справно вирішив Пилат. Задовго вже був юнак нечинним серед бездіяльних мешканців міста.

«Раб із міста, — говорить приказка, — не має вартості». Прокула ж гадає, що не більше варті й вільні urbani [210] Urbani — міщухи, люди з міста. .

Уважала міщухів переважно за нездар і ледарів, що бояться важкої праці й невідкладних обов’язків [211] Так думали римляни взагалі, особливо ж ті, що були з старих родів. . Бояться, щоб хтось, бачачи їхнє вміння працювати, не впізнав у них вільновідпущених, учорашніх рабів.

Тож Кая треба вислати, якнайшвидше! Хоч би й завтра! Щоб не встиг помітити батькового зламу.

Човник вирвався з руки й полетів додолу. Підняла, вимотала. І завагалась…

— А чи добре посилати господарювати нежонатого сина? Особливо в той мент, коли Кай поділив свій юнацький запал чуття між наукою східних філософів з нежиттєвими ідеалами та між сліпим першим коханням, готовим на найбожевільніші вибухи саме тоді, коли йому ставлять перепони?

Таж на землі, що родить із себе все для життя земних істот, мусить бути рід! Не зайди, мандрівники, приходьки — птахи перелітні чи безпритульні зозулі! Ті не дають порядку життю на землі. Лише ті, що певні й вірні, як певна й вірна сама земля, творять і тим продовжують працю творчих попередників.

Життя вимагає, щоб його скрізь і завжди будували. Нищити й руйнувати нема потреби, бо все, що не розбудовується, руйнується само собою!

— Oportet habere! — Треба мати! — говорить у приказці мудрість предків.

І дійсно: треба мати! Але не лише «добра дочасні», а також душевну рівновагу, владу над собою й над тими, що схильні робити шкоду, нищити творчу працю, творчі замисли…

Маєтки? Щоб їх мати, треба насамперед здобути, намагатися придбати! [212] Переконання загальноримські.

А Кай? Він щиро хотів би роздати все, щоб бути досконалим [213] Погляд філософів Сходу, головно Індії. .

Ах, юність! «Багатий юнак» — навіть без наймення! — називають його учні Раббі Галилейського. Проте це назва почесна. Бо ж похвально мати стільки, щоб помагати народові й підтримувати його [214] Переконання республіканського Риму, старшого за цезарський Рим. . Нарід — ґрунт, з якого росте сила [215] Переконання республіканського Риму, старшого за цезарський Рим. ! Але будувати життя на почуваннях [216] Переконання загальноримські. ? Забирати від себе й давати іншим?

Хіба не сказав поет [217] В. Катул. , богами натхнений, так правдиво й красно:

Нехай там, у Таррагоні Кай більше заглядає до Валерія Катула та Горація, ніж до тутешнього філософа Соломона! Тому-то й перебирає він міру, як і той Соломон, що своєю негацією всього викликав зневіру в свого народу й забрав йому снагу зберегти владу бодай над власною землею!

А кохання? Що ж! Саме кохання і є найліпший лік на всякі імлисті мрії та безґрунтовні доктрини! І тут справді не помилився Пилат, коли сказав, що в цю добу еллінка Маріам може бути для Кая найліпшою.