Наталена Королева - Quid est Veritas?

Марта кинулася до брата й ухопила його за руку.

Сумніву бути не могло: Лазар не жив…

— Але, Паренді! Розповідаєш казки! — Клавдія Прокула блідо всміхнулася до своєї перської казочниці [206] У Персії здавен-давна існувала професія казочників і казочниць. Вони з дитинства навчалися «напам’ять» старих казок, але змінювали їх часами. Ще в часи авторчиної молодості, коли вона була в Персії, існували такі казочниці, що розповідали свої казки по гаремах та в жіночих лазнях. Казочники-чоловіки розповідали переважно в каф-хане (каварнях) або на майданах, на базарах. Цікаво, що авторці цих рядків тоді так сподобалася ця професія, що вона нічого кращого для себе не хотіла (а була тоді археологом і доктором медицини), як бути й лишитися до кінця свого життя такою казочницею. , як усміхаються до дитини, вигадливої на неймовірні, хоча й нешкідливі речі.

Паренді не відповіла. Однак Прокула, перебираючи пасмо, прислухалася. Дотримувала і в Єрусалимі, як і в Цезареї, доброго староримського звичаю: вранішні години проводила за пряжею або тканням.

Та цього ранку праця не йшла. Завжди спокійна, як чисте сумління, за що часто була звана Justitia [207] Що дружину Понтія Пилата, Клавдію Прокулу, було прозвано за справедливість Юстіція — історичний факт. , Прокула минулої ночі не спала. А по безсонні не почувала себе добре. Тоді човничок не літав рівно під її вправними пальцями. На чоло раз у раз набігали журливі тіні…

Та, щоб не віддаватися беззастережно своїм думкам, Прокула переривала їх, настирливих, розмовою з освіченою невільницею-поеткою, персіянкою Паренді, на обов’язку якої лежало тільки одно: розповідати цікаві казки.

Але Паренді була нерухома. Нахилилася трохи вперед, підібгавши під себе ноги, й мовчала. Зажмурила очі: спустила погляд, як амфору у глибінь криниці, своєї душі.

«У світі своїх казок, що ними живе, — подумала Прокула, — Паренді зовсім не помічає дійсного життя, ані свого власного. Може, навіть, не помічає і своєї неволі?»

Але за тією думкою надбігла інша. А отже, скільки спраглих життєвими буднями напувала й напоїла вона чарами своєї невичерпної вигадливості! Однак, хоч який чарівний її світ, то чи можна накинути його іншому в такій мірі, щоб і слухач забув про дріб’язки дійсного життя?

Відчула, що ось ті самі думки, через які не могла заснути вночі, знову насідають на неї, забирають у свої лабети… І, щоб щось сказати, запитала тихо:

— Може, ти спиш, Паренді?

Цінила дорогу, з великими труднощами добуту невільницю. По-своєму навіть любила її, як любив Кай своїх сніжно-білих птахів. І, як з улюбленою цінною твариною, поводилася з персіянкою лагідно й ласкаво.

Паренді труснула головою, аж на ній переливчасто й дзвінко засміялися прикраси: зв’язані срібними ретязьками від чільця рясні разки намиста та оздоб шиї.

— Ні, володарко! Паренді не спить, тільки думає-міркує: чи дійсно може воскреснути, повернутися знов до життя людина, замкнена на кілька день і ночей у кам’яному гробі.

— І що ж?

— Володарка не раз бачила поорану глибокими зморшками кісточку з броскви? Чи не спить у ній місяці, а може, й роки, як у кам’яній гробниці, біле пахуче зерно?

Персіянка не розповідала й не пояснювала, говорила ніби тільки для себе. Ішла думкою по вузенькій стежечці в лише їй відомі країни. А того, хто її слухав, вела за собою, як ведуть дитинку за ручку.

— Аж коли світлий Ахура-Мазда [208] Ахура-Мазда — Світло Відвічне, Бог у староперській релігії Заратустри або у визнавців «Святого Світла». скаже душі броскви: «Встань і вийди з гробниці своєї», ніжніший за уста метелика паросток розкриє тверду гробницю-кісточку. І живий появиться на світ… І так скрізь, по всіх землях щороку з’являються тисячі тисяч живих паростків, що спали у гробницях своїх кісточок… Чому ж не міг би вийти з гробу і мертвий Лазар у Витанії?

І знову замовкла.

Грецька рабиня, Аретуза, найближча до своєї доміни, нечутною тінню промайнула з-поза котари. Знала свою доміну, як скарб знає свій каламар та все, що з того каламаря може вийти. Тож тільки глянула й пізнала, що пані не спала вночі та що її мучать настирливі думки.

Покликати Гелу?.. Вона незамінна в таких випадках! Бо ж доміна любить слухати її незрозумілого буркотання… От, як дехто любить слухати муркотіння кота! Але відомості, що їх назбирала Аретуза, такі неймовірні, вражаючі! І не може грекиня їх утримати в собі! Може, вони ще ліпше вплинуть на пані, як Гелине бурмотіння?