Наталена Королева - Quid est Veritas?

Зусиллям волі Маріам прийшла до дійсності…

Тіні лягали простопадно. Повернулася до розуміння часу:

— Уже швидко буде південь!.. Марта чекає!..

І підсвідомо озвалося запитання:

— Так Марта знала, нащо посилає мене?

Ариматейський вклав їй у руки пальмову скриньку. Окремо поклав ключ із білого золота, платини [195] Платина, яку тоді називали «білим золотом», була знана в стародавньому світі. .

…………………

Власними руками поставила Магдалина скриньку з келехом у схованці, що була в стіні тієї світлиці великої, де витанійська родина звичайно приймала Раббі та його учнів і частувала їх, утомлених довгими переходами, урочистою вечерею…

Була здивована, що нічого ще не приготовлено до прийняття, і захвилювалася. Чи не сталося щось?

Швидко вийшла з дому й пішла шукати Марту на господарстві.

— Учитель відклав відвідини! Буде аж за септиму [196] Септима — тиждень. … — зустріла сестру засмучена Марта.

Посмутніла й Маріам. Тепер нотки, що звучали в Мартиному голосі, знайшли відгук і в Маріїному серці.

По хвилюваннях останніх днів, після розмови з Ариматейським, так дуже хотілося глянути в спокійні очі Раббі, а разом і попередити його про плани духовенства єрусалимського.

Попередити й сестру? Ні! Вона має стільки клопоту, стільки праці, а раніш від Магдалини все одно не побачить Раббі! І Маріам опанувала себе.

— Я вже не бачила Раббі майже цілий рік! Пам’ятаєш, Марто, ще тоді я зробила тобі таку шкоду! Розлила олій на обрус — на твій найкращий обрус! — коли ти попросила моєї помочі при столі… Якось ще добре обійшлося. Сама-бо знаєш: розлити олій — зробити в родині сварку.

— Якже! Пам’ятаю! — хитнула Марта головою. — Тоді на одну мить було мені дуже прикро. Бо, як кажеш, був то мій найліпший обрус… А ще тоді ти понасипала в келехи трояндових пелюсток… Лазар перепрошував Раббі за той поганський звичай… І так соромився, бідолаха…

— Я тоді дуже стурбувалася. Гадала, що з цього почнеться між нами розлад…

— Що-бо ти, сестро? — обняла Марта Магдалину. — Ти ж не винна, що тебе виховала мати-грекиня інакше, ніж нас!.. Може, ти й чужинка звичаями, вихованням, але ж ми таки рідні!

— Відтепер, може, ще рідніші, ніж ти гадаєш… — притулилася до сестри Маріам.

Марта глянула на поважне Маріїне обличчя щасливим поглядом. Так, вона не помилялася! Дотик до келеха магів [197] Келех магів — назва, яку давали св. Ґраалеві в юдейських легендах. робив свій вплив на сестру! Але хай про це скаже сама Маріам!

— Дуже тішився Лазар приходом Раббі. Аж йому трохи полегшало, — змінила Марта тему розмови.

Сестер огорнуло приємною прохолодою: увійшли в затінок від крислатих старих фігових дерев.

Діти невільників, мов шпачки, обсипали дерева. І це враз відвернуло Мартині думки. Вона нагадала:

— Ніяк не зберуся поглянути, чи рясно зародили смокви [198] Смоква — те саме, що фіга: овочів фіговника, «літні» фіги, не консервують. Вони малі та й буває їх мало. ? Все не знайду часу! А мушу знати, чи вже пора послати дітей проколювати овочі, щоб швидше солодшали! Власне, можна було б спробувати новий спосіб. Треба почепити на галузках торішні хробачливі літні фіги. Тоді, кажуть, хробачки самі попрокушують усі смокви до одної…

Маріам скривилася:

— Яке несмачне ти оповідаєш! І навіщо навмисне робити хробачливими добрі овочі?

— Таж їх люди не їдять [199] «Літніх» фіг взагалі люди не їдять. А з «зимових» фіг їдять та в’ялять чи сушать так звані «білі фіги». Темно-синіх зверху, а малиново-червоних всередині не консервують і вживають до їжі мало, бо вони занадто малі, солодкі й викликають спрагу. ! Ані невільничі діти! Не хочуть, коли є щось ліпше. Годяться тільки для бджіл: мають з них дуже добрий взяток!

— Жаль мені бджіл! Навіщо їх ошукувати? Хто тебе такого навчив?

— Хто? Абрамелех!.. Але ж я й досі тебе не спитала: як сталася ота страшна пожежа? Кажуть, ніби було підпалено. І з усіх сторін! Мовляв, ні для кого нема сумніву, що то шафар… І, по правді кажучи, мав він для злості причину! І не одну! Розповідай!.. Ти ж усе сама бачила!

— Ні, я бачила дуже мало… Мене це не цікавило, — відповіла ухильно Маріам. — Мабуть, ти маєш про це більше відомостей, ніж я… Але ти почала була про Лазара. Я потребую йому сказати дещо…

— Вчора й сьогодні йому дуже полегшало. Він теж тебе чекає… Просив, як прийдеш, щоб зараз зайшла до нього… Він на піддашках… То йди… А я миттю до вас прибіжу…