Наталена Королева - Quid est Veritas?

Вкупі з Иосифом Ариматейським спорудять вони в неприступних горах нездобутну схованку для святого келеха… Доглядатиме його пітоніса, Маріам з Магдали.

Будуть при ньому сходитися «охоронці келеха», що про них згадував Ариматейський. Сходитимуться за великим столом круглої форми, щоб не можна було нікому сісти вище або нижче. А стіл має бути з лазуриту сяйливо-синього, як небо!..

Пилат, суворий прокуратор Юдеї, мріяв, як… юний Кай!

Раптом надбігла думка: чому Йосиф Ариматейський, чужинець, походженням з народу, що знає лише помсту й ненависть до «несвоїх», міг вибачити Пилатові, що, маючи владу, не оборонив Йосифового найулюбленішого Раббі?

Згадалися давні зустрічі, розмови з Йосифом. І з них вимоталася думка: бо Любов була підпорою Йосифовою!..

Любов, що не потребує жодного людського «права», «справедливості», бо вона вища над усе. Їй Вистачає самого милосердя, необмеженого милосердя й прощення, так само необмеженого, бо вони увільняють від тягарів, від усіх пут…

Тож не чекати й хвилини!

Едуен знайшов дорогу. І Пилат мусить негайно вступити на неї! Ще сьогодні вирушає він по келех!

Іншої мети він уже не матиме ніколи!

І летить одно за одним Пилатове розпорядження:

Щоб за годину був готовий до довгої мандрівки великий прогулянковий човен на восьмеро веслярів з доброю каютою.

Щоб негайно понад берегом виїхало десять вершників з десятьма вільними кіньми…

Щоб погнали ще під ніч восьмеро сильних мулів, навантажених їжею та всім необхідним для таборування в лісах…

Щоб на човен узяли всякого запасу на сорокаденну подорож, — таку, як була подорож Едуенова.

Едуен дістав волю за принесені відомості. Він і поведе виправу вже як вільний. І, як вільний, дістане за це нагороду.

Але, нехай ще, поки будуть скінчені приготування, слово по слову, розповість, що казала віща діва.

— Найясніший пане, сказала так: «Захована істина принесе мир душі, пораненій тернами». Отже, й дала тернину. Потім сказала: «Як омели, не на землі, а на посвятних верховинах треба шукати її». Та й дала омелу. А потім ще сказала: «Спрагу серця втишить келех Вічної Радості». Достеменно так сказала!

Хто ж, крім Магдалини, міг би говорити такі слова? Хто, крім мідянокосої, може знати про «келех», «терни»?..

Він же сам бачив також ті терни на голові Раббі!.. І Магдалина знає, що ті терни поранили й Пилатову душу…

І в думку не приходить Пилатові, що та віща діва вершин не може виглядати вже такою мідянокосою… Чи ж не проткали ці роки срібними нитками Магдалининих кіс? А та віща діва вершин, говорить Едуен, «молодесенька, як місяць-молодик»!

…………………

Прийшли управителі. З ними лікар Антимах.

— Чи все готово?

— Так. Але надходить страшна хуртовина… Треба перечекати ніч, а вирушити тільки завтра.

— Що сказав — сказав! — гукнув Пилат, аж затрусилися підвладні.

Не чули ще ні від кого такого голосу й такої владної мови.

— Одужає наш пан! — заговорили між собою раби. — Хоче жити! І житиме!

Лише одно турбує всіх: і лікаря, й управителів, і рабів:

— Як же можна рушати в такий день? Завтра ж бо День Зустрічі!

Сьогодні вночі на недоступних усім, тільки самим друїдським жерцям відомих верхах, мають зібратись ті довговікі велетні Дужі [428] У провансальській легенді ці велетні звуться «Duz». Я дозволила собі заукраїнізувати це слово на «Дужі», бо то мають бути велетні, сильні, «дужі». , що в їхніх могилах [429] Ці «могили» — то дольмени й меніри, що про них вже була мова. знаходяться шматки каллаїсу…

Щороку восени, коли то заходить над вечір остання літня громовиця, на крилах її блискавиць прилітають таємні, тисячі літ уже неживі, велетні Дужі…

Прикладаюсь вони шматки каллаїсу один до одного, щоб скласти з них ту Велику Таблицю, на якій написані слова таємного заповіту Передвічної Віри, що її розбили та розкидали прадавні люди…

Тож у такий день, власне вечір, ніхто не насмілюється виходити поза обійстя. А тим більше — бути на ріці [430] За молодих літ авторка чула часто цю легенду, в яку на півдні Франції дуже вірили. !

Але пан: «Що сказав — сказав!»

Коли ж лікар, на загальне прохання, насмілився все розповісти, пан зовсім став якийсь чудний. Зрадів, як мала дитина!

— Що ж написано на цій таблиці?

Перепитали всіх, що були у дворі: може, хтось чув?

— Чи не написано, — каже пан, — про такого володаря, що «володарство його не від світу цього?»

Хто ж це знає?..