Валентин Чемерис - Ярославна

Половецький же хан Кобяк, подумавши, що це всього стільки русі, вернувся і погнався услід за ними. Та коли вони йшли за ними, русичами, то узріли їх війська руські, і стали вони перестрілюватися через ріку Єрель і почали ганятися один за одним і було це в них довго. Почувши ж про це, Святослав і Рюрик послали більше війська їм на підмогу і самі пішли обидва за ними, поспішаючи.

Як тільки побачили половці війська підмоги, то подумали, що тут Святослав і Рюрик, і одразу вони побігли, а руси, діставши поміч Божу, ввертілися в них і почали їх сікти і хапати. І так учинив Господь милість християнам, возвеличив у той же день Бог князя Святослава і Рюрика за віру їх обох, а тоді схопили Кобяка Карлийовича з двома синами, Белуковича Ізая, і Тоглія з сином, і брата його Бокмиша, Осулука Бурчевича, Барака, Тарха, Данила, і Содвака Кулобицього схопили також, і Корязя Калатановича тут убили, і Тарсука, а інших – без числа.

Сотворив же Бог побіду сю місяця липня у тридцятий день у понеділок, у день пам’яті Іоанна Воїна. А великий князь Святослав Всеволодович і Рюрик Ростиславич, діставши од Бога над поганими побіду, вернулися до себе зі славою і честю великою».

…Зі славою і честю великою… Це й стане для Ігоря Святославича поштовхом влаштувати – самостійно! – похід на половців, аби й собі повернутися додому зі славою і честю великою…

Літопис Руський: «Того ж року Ігор Святославич, почувши, що пішов Святослав на половців, прикликав до себе брата свого Всеволода і синівця Святослава (Ольговича), і сина свого Володимира: і мовив до братів і до своєї дружини: «Половці повернули проти руських князів, і ми без них спробуймо на вежі їх ударити». Та коли він був за рікою Мерлом, то стрівся з половцями, – бо поїхав був Обовли Костукович з чотирмастами воїв пустошити до Русі, – і тоді одразу пустили вони до них коней. І половці побігли, за повелінням Божим, руси погнали їх, і тут перемогли їх, і вернулися до себе».

Але слава то була невелика, честі теж вони не здобули – те, на що розраховував Ігор Святославич – вчинити більшу побіду, як вчинив Святослав – не вийшло. Тож і слави вона йому та честі не принесла.

Ігор занепав духом. Так, не побіда, а побідка. Та й не перемогли вони половців, просто ті втекли, і дружині Ігоря не дісталося ні полону, ні добра, і веж він не захопив. Про такий його похід на Русі навіть не звернули уваги. А Святослав та Рюрик тим часом не заспокоїлися на досягненому, а здобули у битві з половцями – на заздрість Ігоря – ще більшу славу і честь.

Літопис Руський: «Прийшов був окаянний і безбожний, і треклятий Кончак із безліччю половців на Русь, похвалившись, що візьме городи руські і попалить вогнем. Він бо знайшов був мужа такого, бусурменина, який стріляв живим вогнем; були також у них луки тугі самострільні, що їх ледве п’ятдесят чоловік могли натягти. Але всемилостивий Господь гордим противиться, – і заміри їхні він розбив.

Коли Кончак прийшов, то став він на річці Хоролі, бо послав був посла із обманом до Ярослава Всеволодовича, миру прохаючи. І Ярослав, не відаючи підступу їх, послав до них мужа свого Ольстина Олесича. Хоча Святослав Всеволодович слав послів до Ярослава, кажучи: «Брате! Не йми ти їм віри і свойого мужа не шли. Я на них піду».

І Святослав Всеволодович та Рюрик Ростиславич з усіма полками своїми, не барячись, пішли супроти них. При цім Рюрик і Святослав одрядили удвох наперед Володимира Глібовича. Вирядили вони в напад також Мстислава Романовича, а сам Рюрик і Святослав пішли позаду них. І коли вони їхали, то встріли оба купців, що йшли назустріч їм із половців, і ті розповіли їм, що половці стоять на Хоролі. Святослав же і Рюрик, це почувши, рушили до місця того і пішли до них. І Володимир, і Мстислав, почувши, рушили до місця того, де ото вказали купці. Та коли вони прибули на місце те, де тоді стояли половці, то не побачили анікого, бо вони пішли були на інше місце коло Хорола.

Тим часом вої з передового загону, перейшовши Хорол, зійшли на узвишшя, роздивляючи, де побачити їх. Але Кончак стояв у лузі, і вони, їдучи по узвишші, оминули його, а інші ватаги, побачивши, вдарили на них. Коли ж Кончак це побачив, то позаду них утік через дорогу, а молодшу жону його захопили і того бусурменина схопили, що в нього був живий огонь – і того теж до Святослава привели з наладнаним вогнем. А інших воїв їхніх – тих побили, а других захопили, а коней і оружжя їх многе-множество набрали».

Коди до Ігоря Святославича дійшли вісті про побіду Святослав і Рюрика над Кончаком, він і геть занепав духом. Правду кажучи, позаздрив князям – а міг же й він здобути таку славу. Чи й ще більшу, щоб і про нього отак на Русі заговорили.