Валентин Чемерис - Ярославна

Див. додаток до третьої частини «Юність тоді не піде од нас, а старість нас не настигне…»

Вожа – річка в рязанській області Росії, права притока Оки. В заплаві Вожі та її притоки Мечі і було розгромлене монголо-татарське військо.

«Слово о житии великого князя Дмитрия Ивановича» здогадно написане невдовзі по кончині Донського Єпіфанієм Премудрим.

Дмитрій Донський був зарахований до лику місцевих московських святих, його ще в XV ст. почали зображувати на іконах.

У 1988 році в дні святкування тисячоліття хрещення Русі відбулася загальноцерковна канонізація святого благовірного князя Дмитрія Донського.

Воскресенський літопис – є загальноруським літописним зводом XVI ст. Складений в інтересах великих князів Московських. Названий по списку, що належав Воскресенському монастиреві Нового Єрусалима.

У деяких джерелах вживається інша форма назви – Сюорлій.

Загальна назва кількох видів комах, із тіла самиць яких видобувають червону фарбу, кармін, червець.

Уди (Дінець) – права притока Сіверського Дінця, який, у свою чергу – права притока (найбільша) Дону. Дінець означає малий Дон.

Тут мається на увазі знаменитий і дещо загадковий, але ж разом з тим і поетичний рядок «Слова»: «О Русская земля! Уже ты за шеломянем еси», що довгий час був одним з темних місць поеми. Досі серед дослідників не припиняються дискусії навколо значення таємничої «Шеломянь» в поемі, тієї Шелом’янь, за якою знаходиться – чи за поемою, залишилася – Руська земля. Більшість сходиться, що це похідна форма від слова шолом, себто гора, горб, схожий на шелом (шолом). «Словарь-справочник» «Слова»(1984) дає визначення, що «шеломь» – це горб, гора, ланцюг горбів… В самій же поемі під висловом «за шеломянь» мається на увазі Кремінна гора, відома ще як Ізюмський горб. Це за кілька кілометрів від теперішнього м. Ізюм біля Дінця Сіверського. Південніше того кургану (могили, горба, що звався тоді шеломянь) руське військо переправилось на лівий берег, вже берег половецьких степів і, отже, Руська земля залишилася позаду, за горою, за шелом’янем… Варт зазначити, що в Україні зафіксовано кілька подібних топонімів: с. Шеломниця (нині с. Стара Котельня Андрусівського району, Житомирщина), с. Шоломки Овруцького району Житомирщини, що згадується в джерелах під 1622 р.: Шеломинське поле на Львівщині, згадується під 1386 роком. В українських перекладах та переспівах «Слова» «Шелом’янь» перекладається як гора, горб, земля, в російських – холм.

Списа приломити – помірятися силою, взяти участь у бою.

Оскіл – ліва притока Сіверського Дінця (басейн Дону). Назва перекладається, як «біля скелі». Себто «річка, що має скелясті береги» або «витікає із скель». Своїм верхів’ям Оскіл протікає по кам’янистій місцевості. Назва походить не від українського сала, як твердить народна етимологія, а від тюрк. Сала – «другорядна річка, рукав, притока ріки». Сальниця й була притокою Сіверського Дінця.

Ковуї – напівкочове тюркське плем’я, частина чорних клобуків, можливо, відособлена орда половців, що була під владою руських князів і займала басейн Росі й Тясмину – зі згоди, звичайно, руських князів.

Ми мало знаємо про взаємовідносини половців з іншими народами. Більшість дослідників вважає, що половці були з явними ознаками монголоїдності: кароокі, чорноволосі, із жовтуватим кольором шкіри, випнутими вилицями і звуженим розрізом очей. І це так. Для переважної більшості куманів. Але праві й інші, які стверджують: частина половців була схожа на європейців – світле волосся, сірі очі. А все тому, що половці постійно розширювали свою територію, рухаючись на схід, де захоплювали нові землі, а відтак брали там і рабів. І серед них жінок.

Тут слово «поганий» вжито в значенні – той, який не сповідує християнської віри, не додержується християнських заповітів у своєму житті; нехристиянин, себто язичник.

У «Слові» «плачі» згадуються не менше п’яти разів (підрахунок Д. Лихачова): плач Ярославни, плач жінок руських воїнів, які полягли в поході Ігоря, плач матері Ростислава. Плач автор «Слова» має на увазі й тоді, коли говорить про стогони Києва і Чернігова, і всієї Руської землі після невдалого походу Ігоря. Двічі наводить автор і самі плачі: плач Ярославни і плач руських жінок. А скільки разів він, відволікаючись від розповіді, вдається до ліричних вигуків, що характерні для плачів.