Колін Маккалоу - Дотик

«Він сприйняв це як сильний, шляхетний і незламний чоловік, яким він і є», — подумав Лі. І це лише посилило його страждання. Так, йому було завдано жахливої травми, але Александр і не думав цього показувати.

— Хай там як, — мовив Лі, — я наразив її на велику небезпеку. Їй не можна мати дітей, я це знаю, однак я не міг стриматися. Учора я пішов до неї, щоб поговорити, просто поговорити, але вийшло зовсім не так. А коли я заговорив про небезпеку, вона просто розсміялася!

— Розсміялася?

— Так. Вона не хоче вірити, що існує небезпека.

— А може, небезпеки й справді немає. — Александр підвівся і подав руку Лі. — Ходімо трохи пройдемося. Я хочу піднятися до точки над кінцем тунелю номер один. Мені там подобається, моя душа, чи дух, чи як там його назвати, сполучається у тому місці з моєю золотою горою.

Для обслуги двигуна вони виглядали, як і належить, — двома власниками шахти, які щось зацікавлено обговорюють; мабуть, ідеться про майбутнє шахти, про якісь питання, що мають велике значення для її працівників.

— Я не можу жити з брехнею, — знову сказав Лі, коли вони дійшли до потрібного місця і присіли на два камені.

— Ти надто шляхетний, мій хлопчику, і в цьому твоя біда. Але ж їй сподобалося жити з брехнею, правда?

— Ні, бо за своєю природою вона незрадлива, правду кажу, — відповів Лі. — Гадаю, що так вона вже звикла жити всі ці роки, так організувала свою свідомість. І вона страшенно боїться, що ти дізнаєшся. О, вона знає про твою доброту, про повагу до неї. Однак вона однаково тебе боїться, і це для мене — абсолютна загадка.

— А для мене — ні, — мовив Александр, погладжуючи поверхню каменя, на якому сидів. — Я — втілення сатани.

— Прошу?

— Елізабет — жертва двох лихих схиблених старих. Вони обидва вже мертві, але їхній вплив на неї завжди залишатиметься. Я став для неї полустанком, батьком її дітей, тим, хто дає їй притулок та ділить з нею їжу. А ще є твоя мати, яку я кохатиму до свого останнього дня. Про що Елізабет прекрасно знає. Мій любий Лі, ми не можемо змушувати людей бути такими, як ми хочемо, і робити те, що ми бажаємо, хоча мені знадобилося двадцять п’ять років, щоб це збагнути. З багатьох причин, у які я не буду вдаватися, Елізабет терпіти мене не може. Це — щось на фізичному рівні. Коли я її торкаюся, то бачу, що в неї аж шкіра стає гусячою. Я не люблю її вже багато років, — збрехав він, бажаючи полегшити страждання Лі, — навіть не знаю, чи любив я її коли-небудь узагалі. На самому початку мені здавалося, що так, любив, але скоріше я любив саму ідею про те, як би воно було добре, якби ми кохали одне одного. А її любов до тебе — вона зовсім недавня?

— Каже, що ні, — відповів Лі, якому страшенно не подобалася їхня відсторонена і позбавлена емоцій розмова, не подобалася саме через свою відстороненість та позбавленість емоцій. Він хотів — він потребував! — щоб на нього горлали і гримали, щоб його били руками та ногами. Усе що завгодно, але тільки не це!

— Тоді ви обидва страждали, хоча й лишалися вірними. Це має для мене велике значення.

— Я знаю, що сьогодні — кінець, Александре. І я до нього готовий.

— Хочеш сказати, що ти вже зібрав свої валізи?

— Так — у переносному сенсі.

— А як же Елізабет? Ти що, збираєшся присудити її до ще багатьох років життя з чоловіком, якого вона терпіти не може?

— Це залежить від тебе. Вона не поїде без Доллі, а Доллі — твоя єдина онука. Суд залишить її тобі — якщо Елізабет захоче з’явитися в суді з тавром зрадливої дружини.

— Подружня зрада — єдина вагома причина для розлучення. Жорстоке поводження — також, але в даному випадку ця причина не підходить, до того ж багато хто з суддів часто дають чортів своїм дружинам. Однак вона може розлучитися зі мною через те, що я зраджував її з Рубі.

— А це що — кращий варіант? Розлучена дружина відомого чоловіка виходить заміж за сина його коханки. Та ще й за метиса-китайця. Ото пресі буде роботи!

— Якщо вона кохає тебе достатньо сильно, вона на це піде.

— Вона дійсно кохає мене достатньо сильно. Але цей скандал переслідуватиме нас роками, якщо ми не переберемося за кордон. Можливо, це стане більш-менш прийнятним виходом.

— Однак ти мені потрібен тут, Лі, а не за кордоном.

— Тоді виходу немає! — скрикнув Лі нещасним голосом.

Александр дещо змінив тему.

— А ти цілковито впевнений, що вона не знала про твій намір зустрітися зі мною?

— Так, цілковито впевнений. Вона заховалася в захисну оболонку своєї нової таємниці, і їй там дуже комфортно.