Колін Маккалоу - Дотик

— А ти можеш з такою ж упевненістю сказати, що про це не знає Рубі?

— Так, можу. Зазвичай я говорив з нею про все важливе, що траплялося в моєму житті, і про кохання до Елізабет. Жінки, мудрішої за мою матір, просто не існує. Але про цю останню подію я їй нічого не сказав. Вона здатна зберігати таємницю не гірше, ніж Елізабет, але я… я просто не наважився їй про це розповісти.

Александр підвів голову і поглянув просто у вічі Лі.

— Мені потрібен час, щоб подумати, — сказав він. — Дай мені слово, що ти не скажеш нічого про нашу розмову — ні Рубі, ні Елізабет.

Лі встав зі свого каменя і простягнув руку Александрові.

— Слово честі, Александре.

— Тоді згода. Завтра, після вибуху, я дам тобі свою відповідь. Ти там будеш?

— Якщо ти хочеш — буду.

— Так, хочу. Бо Самерс дещо незграбний, а Прентіс мене дратує. Він добре виконує підривні роботи, але коли це роблю я, він метушиться туди-сюди, як заєць.

— Я знаю.

— Я знаю, що ти знаєш. Просто я дещо ошелешений твоїм повідомленням. Дякую тобі за чесність і шляхетність, Лі, — дуже дякую. Я знаю, що в тобі не помилився, і мені хочеться вибачитися перед тобою за те, як я повівся з тобою тоді, у 1890 році. Мене тоді розпирало від власної бундючності, я втратив відчуття землі під ногами. — Він потупав по землі, і звук вийшов якийсь глухий, наче під ним була порожнина. — А тепер я знову твердо стою на землі. Вірнішого та вмілішого помічника годі й бажати, а одного дня з тебе вийде прекрасний командир. — Він прокашлявся і криво посміхнувся. — Але я відхиляюся від теми, тобто як мені зробити так, щоб втримати тебе, але звільнити Елізабет.

— Гадаю, що це неможливо, Александре.

— Немає нічого неможливого. Завтра о восьмій ранку в головній галереї. Я, можливо, і досі буду в тунелі номер один, але ти туди не заходь. Такий наказ піротехніка.

І він звернув у напрямку вагончика підвісної дороги, а Лі подався до зміїної стежки.

Раптом Александр зупинився і гукнув:

— Лі!

Лі зупинився і, обернувшись, поглянув на нього.

— Сьогодні день народження Доллі. О четвертій у Кінрос-гаусі.

— Як же я забув, що сьогодні — день народження Доллі? — невдоволено промурмотів Лі, надягаючи темний костюм. Святкування мало розпочатися о четвертій, вечірнє вбрання було необов’язковим, хоча звісно, що дорослі сядуть повечеряти після святкування. Серед гостей мала бути Констанція Дьюї.

Він зустрів Рубі, яка вийшла в коридор зі своїх покоїв. Яка ж вона прекрасна! Її фігура покращилася, що було дивовижно, і матір зараз важила дещо менше, ніж коли він був маленьким хлопчиком, коли пишна спокусливість була в моді і чоловіки могли насолоджуватися своєю природною схильністю до неї. На ній було плаття з французького крепдешину, зелене, як і її очі, корсаж та широкі біля плечей рукави мали рожеву прокладку, а спідниця, що сягала колін, закінчувалася китичками. Чохол під плаття, який спускався аж до підлоги, був рожевий, рожевими були і лайкові рукавички. На її червонясто-золотавій голові сидів маленький зелений капелюшок із загнутим крисом, а його перед прикрашала рожева троянда.

— Ти така гарна, що тебе з’їсти хочеться, — сказав Лі, цілуючи матір у щоку і вдихаючи із заплющеними від насолоди очима тонкий аромат гарденії.

Вона захихикала.

— Сподіваюся, Александр подумає так само.

— Тобі не слід казати такі речі своєму синові.

— Зате ти знаєш, що я маю на увазі, і це допоможе тобі у твоїх стосунках з райськими пташками.

— Мої райські пташки віддають перевагу емоціям, викликаним дорогими подарунками.

Коли вони піднялися нагору у вагончику, то застали Александра, Елізабет і Констанцію в маленькій їдальні, прикрашеній яскравою матерією з нагоди дня народження. Усі мали надіти святкові капелюхи. Констанція привезла їх з Батерста, де китаєць-крамар скористався китайською технологією виготовлення тоненького кольорового паперу і продавав стрічки, святкові капелюхи, чудернацькі паперові скатертини та вишуканий загортувальний папір для подарунків.

Коли Півонія заманила Доллі до кімнати, усі почали співати хором «З днем народження!» та засипати захоплену дівчинку подарунками. Але то був також і сумний день народження: Доллі не знала нікого з дітей свого віку. Що ж подарувати семирічній дівчинці? Лі знайшов набір російських матрьошок, де кожна лялька ховалася всередині більшої, Рубі подарувала німецьку порцелянову ляльку з рухомими руками та ногами, вдягнену за останньою модою та з копичкою справжнього волосся. Лялька мала вії, блакитні очі з тонкими радіальними лініями у зіницях. Її червоні губки розтулялися, оголяючи зубки та ротик, який рухався, коли ляльку злегка штовхали. Від Александра Доллі отримала триколісний велосипедик, а від Елізабет — золотий браслет у вигляді сполучених сердець, на якому був перший оберіг — золота підковка на щастя. Констанція подарувала малій величезну коробку цукерок.