Колін Маккалоу: Дотик

То й справді вийшов шедевр. Кам’яна брила, з якої виготували скульптуру, мала прожилки з черепашок молюсків та агату; тому кучма Александрового волосся вийшла сивою, обличчя — блідувато-засмаглим, а кінь, точніше, кобила — гнідою. Ефект був уражаюче реалістичним, причому настільки, що гості міста часто підходили до скульптури, щоб придивитися — чи її, бува, не пофарбували або ж склеїли з різних пород. І відходили, вражені, побачивши, що то було не так. Александр їхав на своєму величному неосідланому коні, як римський імператор, одну руку піднісши у привітанні, а другу — опустивши вільно. Лі просив скульптора зробити американське сідло, але коли побачив шедевр сеньйора Пардіні на постаменті на Кінрос-сквер, то визнав, що мистець таки мав рацію. Александр би сподобався сам собі. Володар усіх підлеглих — як і його древній тезко.

Рубі він більше ніж сподобався. Коли вона не мала чого робити, то сиділа на верхній веранді, уставившись на Александрів профіль, бо він був звернений обличчям до мерії, а до готелю «Кінрос» стояв боком. І лише Елізабет сприйняла статую з тривогою: щойно вона з’являлася в полі її зору, Елізабет швидко відводила погляд. Мабуть, через те що Александр мав очі: скульптор зробив в орбітах дві кульки білого мармуру з блискучими вставками з чорного обсидіану. Кінросіанці божилися, що, коли проходили повз статую, очі Александра за ними слідкували.

Невдовзі після того, як було встановлено статую, один шахтар, який працював з відбійним молотком у лаві тунелю номер сімнадцять, раптом відчув, наче на нього хтось дивиться, і повернув голову. І побачив у себе за спиною сера Александра. Він простягнув повз шахтаря руку, намацав крихкий шматок блискучої руди і покрутив його пальцями — з плоті й крові, та ще й з землею під нігтями. Він кивнув головою з сивою левиною гривою, яка виблискувала, як кришталь, під сліпучими лампами, і звів гострі брови.

— Це добре! З цієї жили ми візьмемо до біса золота, — сказав сер Александр і зник, але не розчинився у повітрі, а немовби відкотився назад, не рухаючи при цьому ногами, — швидко як блискавка.

Після цього його часто бачили в шахті «Апокаліпсис», де він то походжав із задумливим виглядом, то наглядав, як працює якийсь шахтар, то перевіряв отвори для закладки вибухівки. Згодом стало вже традицією: коли він походжав чи наглядав, «Апокаліпсису» нічого не загрожувало, але коли він перевіряв отвори для зарядів, це означало, що він попереджає про небезпеку аварії. Шахтарі його не боялися. Для них було навіть утіхою бачити, як сер Александр займається єдиною справою, яку він по-справжньому любив.

Якщо в шахту спускався Лі, сер Александр неодмінно теж там був, і час від часу обслуга біля копрів бачила, як він піднімався вгору разом з Лі: той мав звичку ходити до заглибини, під якою знаходився глухий кут тунелю номер один, і щоразу, коли він туди приходив, його зустрічав Александр, щоб посидіти та поговорити.

Він також час від часу сидів з Рубі на верхній веранді готелю «Кінрос», уставившись на свою статую.

Але ніколи не показувався перед Елізабет.

Важка форма пізнього токсикозу вагітності.

«Доллі» англійською — лялька. — Прим, перекл.

40 градусів за Фаренгейтом дорівнює 4,44 °C.

Місто в теперішній ПАР.

Європейські переселенці у Трансильванії XIX–XX століть.