Теодор Драйзер - Сестра Керрі

У власнім помешканні Керрі теж бачила багато повчального.

У тому ж домі жив адміністратор театру «Стандарт», містер Френк А. Гейл із дружиною, гарненькою чорнявою жіночкою років тридцяти п’яти. Вони належали до тих у сучасній Америці, що живуть пристойно, але проживають усе до копійки. Гейл отримував сорок п’ять доларів на тиждень. Його дружина, досить приваблива жінка, прагнучи залишатись молодою, не переймалась ні господарськими клопотами, ні думками про продовження роду. Як і Друе з Керрі, подружжя займало три кімнати, якраз над ними.

Скоро місіс Гейл познайомилася з Керрі, і вони почали прогулюватись разом. На той час у Керрі не було іншого товариства, і вона мимоволі дивилася на світ крізь призму уявлень цієї дами. Всілякі банальності, вихваляння заможності, примітивні фрази про мораль – усе, чим була забита ця гарненька голівка, виливалося на Керрі і якийсь час зовсім сплутало її думки.

З іншого боку, власні почуття Керрі опирались цим впливам. Їй, безумовно, було властиве постійне прагнення чогось ліпшого. До цього схиляли усі її враження, які щось промовляли її серцю.

По той бік коридора жила молода дівчина з матір’ю, що прибули з міста Івенсвіла зі штату Індіана. То були дружина і дочка скарбника залізничної компанії. Дочка приїхала до Чикаго, щоб брати уроки музики, а мати її супроводжувала.

Керрі не була з ними знайома, але часто зустрічала молоду дівчину на виході з квартири. Кілька разів Керрі бачила її у вітальні за піаніно і частенько чула її гру. Ця юна особа одягалась дуже гарно, і на її білих пальчиках, коли вона грала, виблискували персні.

Музика справляла на Керрі неймовірно хвилююче враження. Її душа відгукувалась на певні мелодії – подібно до того, як струни арфи вібрують, коли ударяють по клавішах рояля. У чутливій душі Керрі сумні й журливі звуки будили неясні думки. Вони породжували тугу за тим, чого вона була позбавлена. Одну коротеньку п’єсу молода піаністка виконувала особливо зворушливо й ніжно. Звуки долинали до Керрі знизу, з вітальні, крізь розчинені двері. То був час між присмерком і ніччю, коли для людей, нічим не зайнятих, які ще не знайшли свого місця в житті, все довкола оповиває смуток. Думка мандрує десь у далекі світи і повертається, обтяжена тремкими спогадами про згаслі радощі. Керрі сиділа при вікні і дивилась у далину. Друе пішов з дому ще о десятій ранку. Вдень Керрі гуляла, потім пробувала згаяти час за книжкою, яку залишив Друе. Але роман Берти Клей не надто її зацікавив. Вона переодяглася у вечірню сукню і тепер сиділа, споглядаючи парк, сумна й пригнічена. Вона всією істотою прагнула руху, життя, нових вражень. Думки її снували навколо її непевного становища. І раптом знизу долинула музика, домішуючись до її дум і забарвлюючи їх. Їй пригадалась найкраща й найсумніша пора її короткого життя. Із цим спогадом прийшло хвилинне каяття.

У такому настрої й застав її Друе, що приніс із собою зовсім іншу атмосферу. Вже звечоріло, але Керрі не поспішала засвітити лампу. У каміні теж ледве жевріло.

– Де ти, Кед? – покликав він її пестливо. Це він сам для неї придумав.

– Я тут, – відгукнулась вона слабко й самотньо.

Але він не здатен був це відчути. Йому бракувало тонкого такту поетичності, щоб обережно наблизитись до жінки і потішити її в цьому меланхолійному настрої. Замість цього він чиркнув сірником і запалив газ.

– Ого! – вигукнув він, – Та ти либонь плакала?

На її очах ще блищали сльози.

– Пхе! – мовив він. – Це нікуди не годиться!

І він схопив її за руку, гадаючи з властивим йому егоїзмом, що причина смутку – його відсутність.

– Ну годі ж, годі! – продовжував він. – Я вже тут і все буде добре. Давай краще повальсуємо трохи під оцю музику.

Він не міг би вигадати нічого більш невдалого. Керрі було ясно, що він не здатен їй співчувати. Вона не могла б ясно висловити, в чому саме полягала його вада, в чому він і вона відмінні, але почувала це всім єством. Це був його перший серйозний промах.

Зауваження про граціозність юної піаністки, що ним Друе супроводжував її появу, коли дівчина ввечері дріботіла сходами в товаристві своєї матері, спонукали Керрі уважно, до дрібниць вивчати манери жінок, які трималися з почуттям власної гідності. Вона дивилася в дзеркало, надимала губки, при цьому злегка відкидаючи голівку назад рухом, який підмітила у дочки скарбника. Вона навчилася легко і плавно підбирати спідницю. Адже Друе стільки разів звертав її увагу на цей порух сусідки і багатьох інших жінок. Керрі ж була перейнятлива від природи. Вона вже засвоювала всі оті дрібні гримаски й рухи, які неминуче з’являються у гарненької жінки, не позбавленої пихи. Коротше кажучи, її уявлення про манери значно розширилися, а відтак – змінилась і зовнішність. Керрі стала жінкою з досить розвиненим смаком.