Теодор Драйзер - Сестра Керрі

Друе зауважив і новий бант у її волоссі, і те, що вона одного ранку по-новому уклала зачіску.

– Тобі отак дуже до лиця, Кед, – пригорнув її він.

– Справді? – зраділа вона. І того ж дня почала випробовувати різні свої досягнення.

Вона вже не так незграбно ступала, бо наслідувала легку ходу, спостережену в жінок. Важко навіть сказати, наскільки значний вплив мала на Керрі присутність у домі юної піаністки.

Коли Герствуд уперше з’явився тут, він побачив молоду жінку, зовсім відмінну від колишньої Керрі. Познайомив їх Друе. Ні одяг, ні манери не нагадували колишнє. Але у виразних очах цього вродливого, граціозного створіння, ще несміливого, бо не впевненого в собі, було щось дитяче, що одразу полонило уяву світського завсідника. Для того, хто вже в’яне, одвічно приваблива свіжість! Герствуд ще не зовсім втратив здатність відчувати чари квітучої, незіпсованої юності. І тепер це відчуття спалахнуло в ньому з новою силою. Він дивився на її вродливе личко, з якого ніби випромінювалась молодість. У великих, ясних очах Керрі скептичний розум не міг відшукати жодного сліду лукавства. Трішечки гоноровості, якби він і міг це помітити, навіть не завадили б їй, як щось зворушливе.

«Цікаво, – думав він, їдучи додому в своєму екіпажі, – як це Друе пощастило домогтись її?»

Він з першого ж погляду збагнув, що Керрі здатна до куди витонченіших почуттів, аніж простак Друе.

Екіпаж снував між двох рядів газових ліхтарів, що зникали вдалині. Герствуд стиснув пальці в рукавичках. Перед його очима все ще була освітлена кімната і обличчя Керрі. Він не переставав думати про її чарівність і юну красу.

«Треба буде послати їй букет квітів, – подумав він. – Друе не розсердиться».

Він ні на мить не пробував закрити очі на те, що дівчина його полонила. Права Друе його анітрохи не турбували. Тонке павутиння думок вільно снувалося в його голові, і він сподівався, що воно якось зачепиться і закріпиться десь. Він ще не міг знати чи передбачити, до чого це призведе.

За кілька тижнів Друе, що не припиняв своїх мандрів, повертаючись із поїздки в Омаху, зустрівся з однією зі своїх колишніх знайомих, пишно вбраною дамою. Спочатку він сподівався поспішити на Огден-сквер, щоб зробити приємність Керрі. Але скоро передумав. Він уже був під впливом цієї зустрічі і цікавої розмови.

– Може пообідаємо разом? – запропонував він своїй співрозмовниці, зовсім не переймаючись тим, що хтось може випадково побачити їх.

– Охоче, – сяйнула усмішкою та.

Вони пішли в один з кращих ресторанів, щоб там поспілкуватись на дозвіллі. Зустрілися о п’ятій, а пів на восьму ще сиділи за столом.

Друе саме закінчував оповідати якусь кумедну пригоду і раптом його очі зустрілися з поглядом Герствуда. Той саме ввійшов в ресторан з кількома друзями і, побачивши Друе з якоюсь жінкою, зовсім не з Керрі, зробив відповідні висновки.

«Ач, гульвіса! – подумав він зі щирим співчуттям до Керрі і додав подумки: – Даремно він так ображає бідолашне дівча!»

Коли Друе зустрівся поглядом з Герствудом, в його голові раптом пробудилося якесь неясне передчуття. Правда, він був ще далекий від чіткого усвідомлення цього, аж поки не побачив, що Герствуд удає, ніби не помічає його. Тоді він здогадався, що той може подумати. Він згадав, що Герствуд знайомий з Керрі. Чорт, треба буде все це якось пояснити Герствуду, щоб той не подумав, що тут є щось більше, аніж випадкова півгодинна зустріч зі старою знайомою.

Він уперше занепокоївся наслідками морального порядку. Цього ускладнення він не міг передбачити. Герствуд, мабуть, кепкуватиме з нього, називаючи його вітрогоном. Ну що ж, він посміється разом із Герствудом. Керрі ж про це не дізнається, як і його нинішня співрозмовниця. А проте Друе не міг звільнитися від думки, що щось негаразд і все це кидає на нього якусь тінь, хоч він ні в чому не винен. Він спохмурнів, поквапився закінчити обід і, всадовивши знайому в екіпаж, поїхав додому.

«А він мені нічого не розповідав про цей свій роман, – міркував Герствуд. – Гадає, що я повірю, ніби він кохає своє дівча».

«У нього немає ніяких підстав вважати, ніби я якийсь гультяй після того, як я його познайомив із Керрі» – міркував Друе.

– А я вас бачив! – одразу зауважив Герствуд, коли Друе через якийсь час завітав до його пишного бару, без якого не міг обійтися.

При цьому він повчально, зовсім по-батьківськи, підняв палець угору.

– Та ні, це просто одна стара знайома! Я з нею випадково зустрівся по дорозі з вокзалу… – квапливо пояснив Друе. – Колись вона була справжньою красунею.