Іван Франко - Відрубність Галичини

Ueber den Ursprung und die Entwickelung des Unterthans-verhältnisses in der Bukоwina, eine Denkschrift. Czernowitz, 1848. стор. 43—45.

Кримінально покараний на тяжку в’язницю і 50 київ (польськ.) .

«Навпаки… з Русько-Кимполунзького округу вибрали Лук’яна Кобилицю, який не хто інший, як простий селянин, котрий наважився в 1843 р. мешканців цього самого села і панських наглядачів напастувати, забивав їм роти, розпинав, прив’язував до дерев, обливав їх киплячою смолою, за це його було кримінально покарано на тяжку в’язницю і 50 київ. Таку людину вибрали до Сейму! Що ж може вийти зі звільненого злочинця?» (Польськ.)

Такі подання роблено і вношено в значній часті з ініціативи послів. На се, крім інших доказів, маємо також лист Кобилиці, писаний не ним самим, ще й німецькою мовою, але за його диктатом із Відня дня 2 серпня 1848 р. до священика в Плоскій з порученням, «аби він скликав депутатів (себто громадських пленіпотентів) із Путилівщини і їх запитався, чи хочуть вони, щоб ґрунти, належні до нашого околу, забрані нам від дідичів назад, нам віддано. Скоро депутати бажають собі того – а Іван Пуреш має прецінь письма, – то нехай зроблять просьбу до ради державної, в котрій, окрім дідичів, має бути также докладно подане, кілько нашої землі поодинокі домінії мають у посіданні. Тоту просьбу нехай відтак посилають мені, аби її передати раді державній». Сей лист має тепер у своїм посіданні проф. Смаль-Стоцький.

У повному складі (лат.) .

Думка, що революціонери 1848 р., ляхи чи італійці, хотіли вбити цісаря, була широко розповсюджена серед русинів також у Галичині і ввійшла навіть у пісню, що починається словами: «Загадала Ниталія цісарика вбити».

Так передає промову Кобилиці покійний о. Білинкевич. Пізніша гуцульська традиція заховала з неї лише незначні фрази, що не дають ніякого поняття про її зміст. По споминах Маковійчука, Кобилиця говорив: «Діти Божі, будьте спокійні, будете мати розправу. Прийде комісія на панів!» По інших споминах, на сесії на Панчєні «врадили, аби чекати, але сьи панам не давати». Вірніше підхопив духу тої промови автор згаданої вже польської кореспонденції «з Чернівець під кінець грудня», кажучи, що Кобилиця «в горах підбурив хлопів на циркул і зверхності місцеві, підмовив їх, аби кинулися на чужу власність, припняв собі до грудей білу стяжку, нібито подарунок від цісаревої, і оголосив, що три відзнаки депутата на його убранні – то цісарські ордери, котрі отримав на те, аби в горах зробив порядок». Ся кореспонденція посередньо потверджує звістки, зібрані о. Білинкевичем.

Угорські повстанці під проводом Бема на Буковину 6 січня, гонячи австрійського генерала Урбана, дійшли до Дорни і переночували там. Бем мав усього 600—800 людей, із яких тривога зробила зразу 10, потім 20 і 30 тисяч.

Горезвісні, недоумкуваті, дурні селяни (нім.) .

В р. 1880 я чув у Коломиї оповідання про «жаб’ївського губернатора», якогось писаря, що в кінці 60-х років, коли пішла чутка про нову автономію, зібрав усю громаду й заявив їй: «Тепер від цісаря прийшла така вільність, що громада буде сама в собі». Він розумів се таким способом, що громада сама буде установляти собі закони, сама буде мати свій суд і не буде підвладна нікому, крім самого цісаря. Жаб’ївська громада дуже тому врадувалася і зачала справді поводитися зовсім автономно. Писар не приймав ніяких паперів ані від староства, ані від повіту; всякі справи суджено в самій громаді, а де виходила потреба, з громади писано «ради» іншим, сусіднім громадам у спільних справах. Що се не був одинокий випадок, бачимо з протоколу громадських ухвал села Добрівлян Дрогобицького пов., де також громадська рада в початку 70-х років присвоїла собі була судівництво карне й цивільне».

Про се гл. докладніше мою книжку «Громадські шпихліри в Галичині 1784—1840 рр.» (Українсько-руський архів, т. II., Львів, 1907, ст. XXXIII—XLIII).

У силу самого факту (лат.) .

Для пам’яті додам до сього оповідання, що д. Будзиновський зараз на першім вступі, коли жандарм заговорив до нього по-польськи, відповів мадярськими словами: Nemtudom (не розумію!). Сі слова він повторяв кілька разів, за кожним разом сердитіше, поки жандарм перестав говорити до нього по-польськи. – Прим. І. Франка.

Правибори . – Збори селян, на яких висувалися повноважні представники для участі у виборах. Селяни не мали права брати безпосередньої участі у виборах, а тільки через своїх представників.