Іван Франко - Відрубність Галичини

Всі нещастя, які навів католицизм на Польщу, зможемо зважити хоч у приближенні тоді лише, коли візьмемо на увагу, напр., той факт, що коли б не католицизм, то Польща, певно, була би притягла до себе і цілу Росію по смерті Годунова, і першого Самозванця, між тим коли невчасні католицькі замашки накликали на поляків тільки різню в Москві. А які би були наслідки того поєднання для цілого слов’янського світу, сього нині і найбуйнішою фантазією збагнути не можна.

Задалеко нас завело би, якби ми хотіли вичисляти всі політичні помилки поляків, до котрих довело їх уперте обставання при католицизмі. В їх нещасливих повстаннях XIX віку дзвеніла дуже виразно і католицька струна, ба навіть декуди уживано католицизму яко засоби до сфанатизування темних мас народу в цілях відбудування Польщі. У Познанщині уперте обставання при католицизмі навело на поляків всю ваготу культур кампфу і ідучого поруч з ним онімечення і, змусивши поляків дружитися з ретроградними католицькими фракціями, стягло і на них, що то завжди величали себе поборниками свободи і поступу, одіум обскурантів і ретроградів. Те саме повторяється і в Галичині, де польська шляхта з католицьких мотивів єднається з клерикалами німецькими, спроваджує на нашу Русь єзуїтів, уладжує формальні гоніння на трираменні хрести, агітує проти руського календаря, мішається до руського богослужіння, здвигаючи круг нього цілу систему надзору і шикани. Вічно одна і та сама історія, одні і ті самі поляки, котрі від часу анабаптиста Ягайла нічого не забули і нічого не навчилися. Там, де би треба єднати собі прихильників, вони з цілою усильністю роблять собі завзятих ворогів, а там, де би повинні бачити противника, вони запобігають ласки і в’яжуться в союзи. Ми не помилимося, твердячи, що ціла завзята ненависть до Росії викликана в дуже великій часті різницею віросповідань. Адже ж Прусси і Австрія так само причинилися до розбору Польщі, так само усмиряли польські повстання, хапали і морили по тюрмах польських конспіраторів, а прецінь на них не тільки не звернулася така горюща ненависть поляків, але противно: в Пруссах онімечені польські магнати, як Радзівілли, славляться підпорами трону, а в Австрії ціла верховодяча часть шляхти всіми силами поперлася до підпирання трону і династії з окликом: «Przy tobie, N. Panie, stoimy i stać chcemy!» 45 45 Коло тебе, наш пане, стоїмо і стояти хочемо! (Польськ.) Не можна заперечити, що з вузько утилітарної точки погляду таке союзництво для шляхти мусить нести не одні користі, але з принципіально-політичної сторони се діло представляється далеко не так корисно. Не тільки австрійський двір, але і сама здорово мисляча (і тим самим невелика) часть шляхти понімають дуже добре, що багато більше від того, що досі дано галицьким полякам, на будуче Австрія не може їм дати і що затим мрії про відбудування Польщі через Австрію і крики на тему: «Наша делегація до Відня репрезентує весь народ польський» – є тільки дитячою забавкою здитинілих трибунів людових і політиків a la «polityk lwowski» з «Szczutka» 46 46 На зразок «політика львівського» з сатиричного часопису (польськ.) . .

Австрія не може дати галицьким полякам багато понад те, що дала їм досі, не ображаючи інтересів других провінцій і народностей, а спокійна, лавіруюча і з засади дефензивна політика Австрії є зовсім противна авантурничій політиці польських державників. Вже ті одні причини повинні би достатньо показати полякам, що, в’яжучись з Австрією, вони з-поміж трьох можливих союзників вибирають того, котрий їм найменше може дати. Але тут знаходить сук: Росія православна, а Прусси протестантські, досить підстав, щоб звернути свої симпатії до католицької Австрії. Католицизм і тут рішає в ділі життя і будучини народу. Бо розважмо наслідки сього союзу для інших частей польського народу. В Познанщині Прусси, занепокоєні перевагою поляків в Австрії, стараються їх зробити безсильними у себе – германізують, здобувають п’ядь за п’яддю польської землі в німецькі руки. Не менше занепокоєна тим і Росія, котора дуже добре знає, що всякий наріст польської сили в котрій-небудь з сусідніх держав при живих аспіраціях до відбудування Польщі є заразом хмарою, грозячою її спокоєві і цілості. І розуміється, Росія і собі не вважає потрібним давати полякам конгресовим більше свободи і самоправності – знов на шкоду цілого народу.

Інтереси польського народу і його будучини з географічного і етнографічного взгляду пруть до союзу з Росією, котора в разі запевненої симпатії і помочі поляків не тільки могла би найбільше дати польському народові, але, зробивши Конгресівку самоправною і національно обезпеченою областю, витворила би з неї зовсім природно центр притягаючий і опору національну для всіх окраїн польського народу, стоячих під сусідніми державами: для польської часті Галичини, Сілезії і Познанщини. Коли б не повстання 1831 і 1863—64 років, Конгресівка була б нині займала в Росії подібне становище, як Фінляндія, була б мала свою конституцію, рідну мову в школах і нижчих урядах, більшу свободу печаті, зборів і товариств і не була б потребувала проливати стільки крові на те тільки, щоб погіршити аж до безвихідності своє положення. Та ні, нещасні змагання до відбудування історичної Польщі і викормлена католицизмом антипатія до Росії, не міркована і крихтою політичного розуму, все те попхнуло поляків на хибну, похилу дорогу. Але і тут що показується? Росія, та Росія, на котру поляки-емігранти не мали досить слів ганьби і проклять (Nie mam na was hańby słowa, nie że język moj ubogi, lecz że piękna ludzka mowa, by się koloć 47 47 «На вас у мене слів ганьби не вистачає не тому, що мова моя вбога, а тому, що надто гарна людська мова, аби шпигати». З. Красінський (польськ.) . і т. д. Krasiński), – вона найменше потрафила зашкодити полякам помимо окричаної русифікації. Недавно опублікована конскрипція Варшави потверджує, що від р. 1830 до 1880, отже в 50 літах найтяжчого гніту, елемент великоруський у тім місті не змігся, а противно, ослаб! Очевидна річ, що противник, котрий є так безсильний для шкодження, а так потужний для помочі, роджений є властиво не на противника, а на союзника, тим більше що тільки свобідна Конгресівка може дати опору придавленій Познанщині проти поступаючого на схід великими і тяжкими кроками німецтва. Галичина, хоч би вона дістала від Австрії і золоті гори, і цілковиту перевагу польського елемента, і цілковите вимазання русинів з спису підданих австрійських, хоч би перемінилася яким чудом божим в цілковито і чисто польську країну, все-таки останеться заслаба, щоб допомогти Конгресівці, а особливо Познанщині. Тільки ж, звісна річ, ніяке чудо боже для порятунку поляків не станеться, і самі вони перестали вже його надіятися, а і в самій Галичині, скріпляючи свій натиск на русинів, вони скріпляють і будуть скріпляти реакцію народно-руську, – т. є. запобігаючи вгорі ласк і средств і сили для можливого відбудування історичної Польщі, вони рівночасно вдолині нищити будуть одну підвалину по другій, на котрих єдино могла б і повинна б основуватися їх власна, не історичнодержавна, але національно-етнографічна самостійність.