Іван Франко - Відрубність Галичини

А між тим скільки-то горя, братніх усобиць і руїни покликала за собою диверсія поляків від заходу на схід! Замість боронити себе, а затим і всю Слов’янщину від походу німців, поляки своєю нещирістю і політичною безтактовністю та жадобою панування над своїми ж братами піднімали проти себе всіх, з ким тільки ввійшли в ближчі зношення, підняли проти себе руський народ, котрий, уладивши з ними дружні, братерські, федеративні зношення, повинен би був зовсім природно стати лицем до сходу проти татар і заразом служити полякам опорою в їх боротьбі з німецтвом. Тільки ж певна річ, що такий союз міг уладитись тільки на основі федерації при застереженні взаємної свободи і незалежності. Всі представителі Русі в перших часах унії політичної (від часів Ягайла) стояли саме на тім становищі, дуже ясно добачаючи його необхідність. Але полякам не того було треба. Перті з заходу німцями, вони перлись самі на схід, шукаючи тут панування і збагачення і находячи гріб. У тім гробі лягла остаточно й ціла історична Польща, безславно, покрита ганьбою. Її погробовці, що силувались саме на тих окраїнах знов воскресити її з гробу, забули про те, що хто погиб безславно і похоронений в не своїй землі, той не воскресне ніколи.

Коли б у нас була яка-небудь схильність до віри у фаталізм, то пильний розгляд в історії Польської держави і в теперішнім поступованні представників її традицій дуже міг би зміцнити нашу віру. Так і здається, що польські верховодячі сили з давен-давна призначені були на те, щоб не бачили ані своїх ворогів, ані своїх союзників там, де вони дійсно були. Ми вже показали фатальне непорозуміння поляків щодо історичної місії Польської держави, непорозуміння, котре мусило згубити її. Не менше фатальною сліпотою здаються бути поражені ті провідники Польщі і щодо вибору союзників та помічників.

Польська держава, стояча на границі між германством і слов’янством, під грозою винародовлення повинна була почути свою солідарність з слов’янством, а особливо з Руссю, і лучитись з нею по добрій волі проти німців. До того союзу повинні би були пристати і племена литовські, білоруські, а в дальшій лінії і великоруські. Очевидна річ, що в тих давніх часах, коли віросповідання становило важну і живу струну в національнім житті, політичний розум наказував Польщі і в тім взгляді єднатися з прочими слов’янами і відпирати від себе німецтво також під видом католицизму. Досліди нашого ученого крилошанина Петрушевича доказали, що східний обряд був первісним обрядом також і поляків, що саме після того обряду хрещений був перший король польський Мешко св. апостолами Кирилом і Мефодієм. Не могучи, однак, наразі остоятись проти німецької переваги, король той прийняв після католицизм, щоб не дати німцям поводу нападати на Польщу яко на край поганський. Що крок той був не тільки аполітичний, але і непопулярний, се доказують нам факти народного бунту по смерті Болеслава Кривоустого, коли-то польський народ мордував католицьких ксьондзів (німців), нищив церкви і рубав хрести. Народ дуже добре почував, що католицизм принесе йому також суспільний гніт, а королі повинні були почути, що він відділить їх від прочого східного слов’янства, а, породивши в них духа нетолеранції, з часом попхне до братовбійчої війни проти рідних, саме на утіху і користь їх відвічних ворогів, німців.

Взагалі мусимо сказати, що переняття католицизмом принесло Польській державі і польському народові необчисленні шкоди. З ким тільки в пізніших часах ввійшли в зношення поляки, відразу вивертали наверх свій католицизм, немов їжак свої колючки, показували дух нетерпимості і охоту до навертання, задаючи зараз на вступі брехню своїм обіцянкам. І так, напр., ославлена унія особиста з Литвою заключена була нібито на підставі автономії обох країн і обох обрядів, а між тим Ягайло, хрещений вже по гречеському обряду, зараз по приїзді до Кракова мусив другий раз хреститися по обряду латинському, – то значить, поляки в дусі помимо всяких умов уважали східний обряд поганською вірою, для котрої всі умови неважні (lereticis non est servanda fides 44 44 Даного єретикам слова дотримуватись необов’язково (лат.) . ). Ce і був після провідний принцип всієї русько-польської політики.

У кривавих і крайнє сумних війнах козацьких, побіч національного і соціального, зустрічаємо також виразно зарисований мотив релігійний. Руські братства ведуть довгу і завзяту боротьбу проти католицизму і унії. Спроваджені до Польщі єзуїти вносять з собою і інквізицію релігійну, і вже 1689 року гине перша її жертва, шляхтич Ліщинський, на огнянім кострі. Розпочинається доба пітьми, упадку і розкладу зразу умислового, а дальше і суспільного та політичного в Польщі. Інакше і бути не могло. Католицизм бо, як знаємо, є силою інтернаціональною і зовсім противною почуттю всякої народної окремішності. Єднаючися з ним, Польща саме підтинала в самім корені можливість свого існування, бо католицизм ставив її ворожо до Сходу, т. є. до її природних аліантів, а зате хилило її до Заходу, т. є. до сильніших від неї ворогів, котрих жертвою мусила вона статися часть по часті.