Іван Франко - Відрубність Галичини

Нашу попередню статтю постигла конфіската, і ми печатаємо в розділі III тільки оставшийся її недогризок, у котрім, впрочім, сказано є все, що потрібне для порозуміння нашої дальшої аргументації.

З дотеперішнього нашого представлення кожний ясно побачить, на яких-то слабих підставах опирається і до яких політичних помилок доводить поляків їх історично-польське становище. Але найкращим доказом слабості того становища є те, що самі поляки – не демократи-автономісти, але всі верховодці – бодай від 1848 року не вірять в силу і правоту того історичного становища, не вірять в ідею історичної Польщі. На око може таке речення видатись парадоксом, особливо коли зважимо стоси шовіністичних брошур з девізом «Polska w dawnych granicach» 48 48 Польща в давніх кордонах (польськ.) . , копиці бесід, множество агітацій і цілу систему винародовлення, котрою вони віддавна стараються ущасливити нас – а все в імені історичної Польщі. Але при ближчій розвазі покажеться, що саме той їх гарячковий поспіх, раз, до цілковитого заперечування якої б там не було руської справи, а відтак, коли се показалося неможливим, до повертання русинів у поляки, то через латинізацію нашого обряду, то через касування нашого письма, то через випихання нашої мови з шкіл, з урядів і з товариства, – що саме ті їх ненастанні заходи зраджують нам, що фрази про історичну Польщу навіть в їх устах є тільки фразами і що вони в глибині свого серця дуже добре то чують, що Польща може бути тільки для поляків і складатися тільки з поляків. Стараючися зробити нас поляками в ім’я історичної Польщі, вони, самі про те не знаючи, стають на становищі не історичної, а етнографічної Польщі, т. є. саме на тім становищі, котре каже: Польща для поляків, але Русь для русинів. Винародовляючи русинів, поляки стараються посунути границю етнографічної Польщі дальше на схід, – але в принципі стоять очевидно за етнографічною, а не за історичною Польщею.

Правда, ми дуже добре се знаємо, що наші, особливо галицькі, поляки по старій пам’яті готові узнати кожного, хоч би і найліпшого поляка зрадником і запроданцем, коли він зважиться натякнути їм про етнографічну Польщу. Але нас, далеких від яких-небудь претензій до польського патріотизму, той взгляд не може і не повинен в’язати. Противно, яко один з народів, входивших колись у склад історичної Польщі, котрому тая історична Польща дуже і дуже солоно далася взнаки, ми всіма силами є і мусимо бути противні реставрації тої Польщі на руських і других непольських землях. Ми мусимо протестувати проти відбудування історичної Польщі будь в якій-будь формі: чи шляхетській, чи навіть демократичній, бо ми знаємо дуже добре, що всяка Польща в давніх границях значить для нас майоризацію, притиск, упослідження і – винародовлення. Але, відрікаючись від історичної Польщі, ми яко демократи і автономісти зовсім нічого не маємо проти Польщі яко проти Польщі не в давніх історичних, а в етнографічних границях.

Сприяючи з серця кожній народності, а тим більше слов’янській, і до того такій, з котрою доля поставила нас у безпосереднє сусідство, – бажаючи для себе невинного питомого розвою на власних народних підставах, ми бажаємо того самого і для поляків. Почуваючи аж надто доткливо погубність для власної народності тих кордонів, якими вона в теперішній хвилі є розчетвертована, ми живіше, ніж хто-небудь другий, могли б співчути і з поляками, остаючими під тим взглядом у подібнім до нашого положенні. Почуваючи незнищиму і історією в нас виховану ненависть до всякого гніту і насилля, ми бажаємо повної національної і політичної свободи і полякам. Але тільки під тим необхідним условієм, як вони раз назавжди зречуться опіки над нами, раз назавжди покинуть думку будувати історичну Польщу на непольських землях, а стануть, так само як і ми, на становищі Польщі чисто етнографічної. Правда, ми знаємо добре, що, відрубне взявши, і наші і польські сили будуть доволі слабі, але знов і то певна річ, що сила поляків ніколи не буде уґрунтована притиском і винародовленням других народностей, особливо в теперішніх часах, коли почуття народної самостійності і повної рівноти починає будитися во всіх і найменших народах: не тільки в русинах, українцях, але і в білорусах, литовцях, естах і др. Стерти з лиця землі всі ті народності в наших часах, зробити з них всіх поляків – до сього польські сили замалі, і всі спроби винародовлювання, яких вони тепер хапаються, виходять дуже нужденним і – скажемо прямо – дуже нерозумним і не політичним дражненням саме тих елементів, котрих розвій, і свобода, і приязнь для цілої будучності польського племені є безмінно важними.