Іван Франко - Відрубність Галичини

Бо коли раз станути полякам одверто на етнографічнім польськім становищі і зректися узурпованої і на нічім реальнім не основаної гегемонії над всіми непольськими народами, то першим ділом їм прийдеться признати, що польського народу є не як вони досі твердять, а ледве 8 мільйонів, і що він, відтятий з всіх сторін від моря, розселений серед отвертої, малоплідної і досить убогої країни, з природи своєї засуджений на слабість і економічну, і політичну. А маючи се на увазі, розумні і тверезо в будучність глядячі поляки будуть мусити старатися позискати прихильність сусідніх племен, а головно племені русько-українського, заселяючого найбагатші в полуднево-східній Європі, а до того к морю і великим рікам прилягаючі землі. Є се до безперечності певна річ, що відірвана від нашої Русі Польща ніколи не може здвигнутися, але скорше чи пізніше станеться вся німецькою здобиччю. Але ж не менше певна річ і те, що силою придавити нашу Русь, винародовити її Польща також не зможе. Єдину поруку ліпшої будучності обох народів ми бачимо тільки в їх федеральнім зв’язку між собою і з другими сусідами, в зв’язку, основанім на якнайповнішій рівноправності і автономії кожного окремого народу, де б другий народ ніколи не мав права вмішуватися в домашні справи сусіда або держати над ним яку-небудь опіку.

Звісна річ, що натепер нам ще далеко до осущення таких ідеалів, і може бути, що декому навіть злишньою видасться наша розмова про такі діла в газеті, посвяченій справам «реальної політики». Але ми надіємся, що кожний так мислячий змінить свою мисль, коли розважить ось що:

Реальною політикою ми називаємо таку політику, котра, спираючись на докладних студіях минувшості і теперішності, може дати нам якнайясніші і найдальші вказівки взглядом нашого будучого поступування. Без далекоідучих і ясних провідних ідей нема нині ані писателя, ані тим менше доброго політика, – а таких провідних ідей у першій-ліпшій хвилі на дорозі не знайдеш, – вони мусять бути витворені життям, викормлені сердечною кров’ю народу, вони є його найдорожчою і найсвятішою скарбницею. Хоч і як далеко в памороці будучини блищать вони як ідеали, то прецінь у кожній даній хвилі, при кожнім дрібнім практичнім кроці не є то все одно – мати або не мати провідних думок, так як не все одно, вирушаючи в дорогу, знати або не знати наперед, чи ідемо до Києва, чи до Кракова. Хто уважно перегляне нашу минувшість, особливо за послідніх 30 літ, тому аж надто ясно стане, що саме найбільша часть наших політичних блудів походила з того, що ми пішли наосліп, без виразної програми, не знаючи, чи ми ідем до Києва, чи до Кракова, чи до Москви, а кінець кінцем вийшло з того, що попросту моталися і топталися на місці і, стративши не одну щасливу пору ділання, опинились нині на незавиднім становищі політичного зера.

От чому тепер, у тяжку для нас пору шарпаючих нутро наше польсько-шовіністичних агітацій, нам дуже на часі всесторонньо вияснити собі своє становище, свої цілі і дороги не тільки взглядом себе самих, але і взглядом наших найближчих сусідів. Заглядаючи на підставі пізнання теперішності і минувшості дальше в будучність, аніж можуть заглянути вони, засліплені своєю партійною вузькоглядністю, ми сміліше зможемо боротися з противностями, наберемо тої певності і того політичного такту, що пливе з ясного зрозуміння ситуації і всіх її консеквенцій. Стоячи сильно на нашім демократичнім і федеральнім становищі, працюючи серед власного люду над його добром і здвигненням, ми згорда будемо дивитися на рівно безсильні, як безтактні замахи наших противників, – противно, з свого ясного і високого становища зможемо їм подати слово остороги і вказати пропасть для їх власної справи, котру вони коплють власними руками, роздуваючи сквапливо ненависть проти себе у сусідніх з ними племен. З того становища ми зможемо ad oculos 49 49 Наочно (лат.) . виказати їм, що згідливе і братерське – не опікунське і не кулачне – поступування з нами лежить більше в їх власнім, ніж у нашім інтересі, так як без нас вони ніяк обійтися не зможуть, а нас придушити і стерти з лиця землі тим паче не зможуть, – і що затим політичний розум і так їм самим наказує якнайскорше закинути всякі агітації проти нашого обряду і нашої народності і їм першим простягнути до нас руку згоди і признати нам всі застережені наші права.

Не говоримо яко ідеологи. Ми любимо доводити кожну думку до ідей консеквенцій, хоч і як не раз ті консеквенції суперечні з дійсністю. Але все-таки, бачиться, ніколи то не зашкодить, як би то якась справа «по-божому та по-людськи» повинна бути. Що ми, проте, ані на хвилю не тратимо з очей і живої дійсності, що ми дуже добре знаємо, чого нам тепер від неї надіятися, а чого ні, се ми чей же не раз доказали в попередніх статтях, заміщених у «Ділі». Що поляки не протягнуть до нас руки до згоди, не зречуться добровільно над нами опіки, не стануть на чисто демократичнім і федеральнім становищі етнографічної Польщі (а бодай не швидко стануть на нім) – се ми, пожалься боже, дуже добре знаємо. Але саме для того іще і іще раз кажемо: тим гірше для них!