Іван Франко - Відрубність Галичини

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Народився 30.06.1880 р. у с. Бабине на Станіславівщині. Закінчив Віденський університет (1912), працював юристом, був активним діячем Русько-української радикальної партії. Тривалий час співпрацював з часописами «Діло», «Гасло», «Громадська думка», «Рада», «ЛНВ», де опублікував багато статей на політичні та літературні теми, а також перекладів. Поезії публікував у альманахах «Багаття» й «Нова Рада». Окремо вийшла збірка «Любовтуга» (1901).

У 1918—1919 М. Лозинський був секретарем закордонних справ уряду ЗУНР. З 1921-го до 1927 р. обіймав посаду професора міжнародного права Українського вільного університету у Празі. У 1927 р. переїхав до Харкова, завідував кафедрою права Інституту народного господарства.

Написав підручник «Міжнародне право», опублікував кілька брошур і статей, присвячених становищу в Західній Україні та міжнародним проблемам. Друкував публіцистику у «Червоному шляху». У 1930—1933 рр. працював професором Інституту радянського будівництва та права.

21.03.1933 р. його арештували, звинувативши в участі в «Української військової організації». 23.09. М. Лозинського засудили на 10 років таборів. Покарання відбував на Соловках. 9.10.1937 р. його засудили до страти. 3.11.1937 р. він був страчений в урочищі Сандармох у Карелії. Також були страчені усі його три сини.

Стаття публікувалася у «Вістнику Союза визволення України» (01.07.1917).

Знаю се з розмови з ним самим. У т. СХІ Записок Наукового товариства ім. Шевченка (р. 1913, кн. 1) подав І. Кревецький основну працю «Проби організування руських національних гвардій у Галичині 1848—1849». Наведу там статтю «Зорі Галицької» під заголовком «Про народну гвардію або сторожу» (ч. 20, із дня 26 вересня), а також надруковану у ч. 21 відозву про ту саму справу треба признати писанням Борисикевича.

Все ще (фр.) .

Перший і останній із них були урядниками львівського магістрату. Євг. Хшонстовський був дідичем у Західній Галичині і потерпів довголітнє ув’язнення в Куфштайні за участь у демократично-революційних конспіраціях 1830-х рр. Сухецький погиб у львівськім ратуші в часі його пожежі наслідком бомбардування.

Податок за відправу меси.

Видно птаха за польотом (лат.) .

Обмеження підлеглого стану (нім.) .

Чи смію я бути таким вільним, щоб бути вільним? (Нім.)

Всіма правдами й неправдами (лат.) .

Як дивилися на нього селяни в Станіславові, характеризує добре коломийка, уложена в усякім разі перед 1838 роком кимсь із інтелігентних русинів, хоча в дусі народної пісні, і надрукована проф. Грушевським в «Записках», т. XVI, Miscellanea, стор. 5—6. Читаємо в ній між іншим:

Далі вірша називає Мільбахера «хлопським татом», передаючи й тут дійсне прозвище, яким селяни величали того незвичайного чоловіка.

Буковинські дідичі, розуміється, раді були вважати Мільбахера не лише злим чоловіком, але й круглим дурнем. Дивно, одначе, що й проф. Кайндль потроху прихиляється до того погляду, твердячи, що Мільбахерів обіжник був виданий «можливо також, принаймні частково, із-за незнання справи». Се погляд зовсім хибний. Мільбахер дуже основно познайомився з фактичним станом буковинського селянства і його правними основами. Се ми надіємось доказати, публікуючи меморіал, уложений Мільбахеровим підвладним, тоді губерніальним концептовим практикантом Остерманом для оправдання Мільбахерового циркуляра з 29 червня 1838 р.